Спекотний липень - Ростислав Феодосійович Самбук

Я пояснив, яка робота чекає на нас, — старші лейтенанти полегшено зітхнули: в тому, що якась Марія мешкає на підвідомчих ділянках, не було жодного криміналу, то більше, що сама вона стала жертвою досвідченого злочинця.

Фотографії Пашкевича, вранці вже доставлені до Львова (я добрим словом пом'янув оперативність Дробахи), інспектори поклали в планшети, ми поділили сфери діяльності й поїхали на Пекарську.

Передбачалася довга й нудна робота в житлово-експлуатаційних конторах з домовими книгами. Що ж, в основному наша робота копітка й нудна, уявлення, що складається вона з суцільних захоплюючих пригод, явно помилкове. Щоденно доводиться мати справу з буденними фактами, рахувати, звіряти, співставляти різні дані, просіваючи, буцім крізь сито, сотні прізвищ.

Ось і сьогодні: гортаю домову книгу. Стоп. Перша Марія.

Дмитрук Марія Семенівна. Мешкає в п'ятій квартирі. 1951 року народження. Живе разом з матір'ю. Може бути знайомою Пашкевича? Цілком. Поставимо поруч прізвища галочку — перевірити.

Друга Марія. Хомишин Марія Гнатівна. З дев'ятої квартири. 1903 року народження. Галочки не ставитиму, навряд чи така бабуся зацікавила Пашкевича й розмовляла з ним по міжміському телефону.

А в цьому будинку Марій, як домашніх кицьок.

Коциловська Марія Всеволодівна. 1941 року народження. З сімнадцятої квартири. І галочку поставити знову треба.

В наступному будинку Марій не було. Але через номер їх набралося аж п'ятеро. І всі п'ятеро вимагали перевірки.

До обіду я вже твердо знав, що Марія — найпопулярніше ім'я у Львові.

Та хіба тільки у Львові? Цей нахаба Пашкевич і тут підклав нам свиню: не міг познайомитися з якоюсь Роксоланою чи Соломією, бісів син! І нам, і йому, зрештою, було б краще. Все одно ж спіймаємо, а чим менше натішиться принадами вільного грошовитого життя, тим легше переходити в не зовсім зручне тюремне приміщення з його суворим режимом і відсутністю біфштексів та курчат-табака. Я вже не кажу про компот і передобідню чарку.

Однак мої і Пашкевичеві переконання були, очевидно, зовсім протилежні. Все ж він думав (безпідставно, звичайно) вислизнути з наших рук і до останку порозкошувати на награбовані гроші.

Лише ввечері я закінчив гортати домові книги закріплених за мною будинків.

Набралося двадцять чотири Марії, і шістнадцять з них явно вимагали перевірки. Подзвонив до управління. Горлов чекав на мене, я сів у трамвай і через десять хвилин ішов коридором карного розшуку. Не забарився і Непийвода — ми витягнули свої списки й почали складати список загальний, відбираючи насамперед, якщо можна так сказати, найперспективніших Марій.

Найперше вилучили всіх, яким минуло п'ятдесят, та неповнолітніх. Окремо виписали заміжніх, тих, що мешкали з сім'ями, ці вимагали перевірки, та в останню чергу: хто ж його зна, може, якійсь і набридли сімейні кайдани, вирішила кинутися в міцні обійми Пашкевича.

Список очолювали Марії-одиначки віком од двадцяти до сорока років, котрі мешкали в окремих квартирах або кімнатах.

На завтра в нас знову передбачалася марудна й копітка робота: мали самі встановити алібі Марій. Ті, хто в січні не виїжджав із Львова, нас не цікавили: мали знайти Марію, котра побувала на початку року в Кривому Розі.

До речі, починали список Марія Пугачова й Марія Труфинова — інспекторам уже було відомо, що перша працює офіціанткою в ресторані «Інтурист», друга — в гастрономі біля Галицького ринку.

Два дні ми висіли на телефонах, бігали по установах, вели розмови у відділах кадрів, говорили в житлово-експлуатаційних конторах, з двірниками, сусідами Марій, і наш список, який складав спочатку п'ятдесят сім прізвищ, худнув і худнув, поки, зрештою, в ньому не лишилося тільки чотири прізвища.

Труфинова Марія Василівна. 1952 року народження. Продавщиця гастроному. Мешкає в окремій однокімнатній квартирі. Неодружена. У січні їздила у відпустку. Співробітникам казала, що гостювала в подруги десь у Вінницькій області.

Сатаневич Марія Сидорівна. 1947 року народження. Праї цівниця кулінарного цеху ресторану. Мешкає в окремій двокімнатній квартирі з семирічним сином. Розлучена. З грудня минулого року по лютий нинішнього не працювала. Сина відвезла до матері на село під Львовом, сама була у від'їзді, де саме — встановити не вдалося.

Товкач Марія Костянтинівна. 1950 року народження. Технолог кондитерської фабрики. Займає кімнату в комунальній квартирі. З чоловіком розлучилася позаторік. У січні їздила до Немирівського будинку відпочинку на дванадцять днів, де перебувала ще два тижні — невідомо.

Лугова Марія Петрівна. 1948 року народження. Працівниця відділу постачання автобусного заводу. Займає разом із матір'ю окрему двокімнатну квартиру. Неодружена. У січні їздила у відрядження до Дніпропетровська.

Марія Труфинова мешкала у триповерховому будинку на розі Пекарської і Чкалова.

Довгим коридором ми з Горловим вийшли до маленького замкнутого з усіх боків двору. Звідси високими кам'яними сходами піднялися ще до одного парадного. Подзвонили в квартиру на третьому поверсі. Знали, що Труфинова, хоч сьогодні й субота, все ж працює на другій зміні, й вирішили потурбувати її першу.

Біля входу в парадне залишився Непийвода — підстраховувати нас, якщо Пашкевич перебуває саме тут і йому якось удасться вирватися з квартири.

Нам відчинила досить симпатична білява жіночка в короткому нейлоновому халатику. Була ще не причесана, це бентежило її, бо червоніла й поправляла руками волосся, переступаючи з ноги на ногу.

Я подумав, що, маючи такі ніжки, перед чоловіками не треба особливо бентежитись: довгі, стрункі, з крутим підйомом.

А раптом вона схвилювалася тому, що в домі сторонній чоловік, а тут — міліція! Ми вирішили не критися й завітали до Труфинової цілком легально, для перевірки паспортного режиму.

Горлов пробачився й попросив дозволу зайти до квартири: мовляв, маємо справу і, якщо, Марія Василівна не заперечує, хотіли б кілька хвилин поговорити.

Труфинова не заперечувала. Вона пропустила нас до передпокою, якось тривожно озирнувшись на двері, що вели до кімнати, і ця тривога не сподобалася мені — рішуче пройшов уперед коридором і