1000 в сигаретній пачці - Ростислав Феодосійович Самбук
У книзі «1000 в сигаретній пачці», Ростислав Феодосійович Самбук привносить читачів у світ незабутніх вражень, емоцій і непередбачуваних подій. Це не просто книга, а подорож в глибину людської душі, яка розкривається через призму складних відносин, випробувань та втрат.
Головний герой, якому доводиться пройти через тисячу сигаретних пачок, надихає на задум та роздуми. Кожна з цих пачок стає символом нового етапу в його житті, викликаючи хвилювання та високий емоційний напруження у читача.
Фраза «readbooks.com.ua» непереворотно вписується у контекст твору, нагадуючи про можливість поглиблення у світ літератури через віртуальну книжкову полицю. Сайт стає відмінним компаньйоном у подорожі крізь сторінки книги, надаючи можливість не лише читати, але й обговорювати, ділитися враженнями та знаходити нових друзів серед тих, хто теж занурився у цю літературну подорож.
Автор вправно та емоційно розкриває теми, які стосуються кожного читача: кохання, втрати, самопошук та боротьба із собою. Його майстерність у створенні образів, заплетення сюжету та глибока філософія роблять книгу «1000 в сигаретній пачці» справжнім шедевром.
Нехай кожен, хто підніме цю книгу, знайде в ній щось власне, щось, що вразить і залишить слід у його думках. І нехай фраза «readbooks.com.ua» служить вам вказівником у світі літературних відкриттів та глибоких роздумів.
«1000 в сигаретній пачці»
Білий теплохід виринув з-за острова, він плив попід крутим правим берегом, святковий і урочистий, різав річкову гладінь гострим носом, сковзав по воді, здавалося, без найменших зусиль, і музика лилася довкола весела й світла.
Ніна зіперлася на парапет набережної, зітхнула. Пароплави викликали в неї тривогу й сум, прагнення подорожувати., їй уявлялося, що люди на пароплавах живуть якимось окремішнім від усіх інших життям, легким і безтурботним, бо які ж можуть бути турботи на білому красені, на безупинній течії води поміж вічно мінливих зелених берегів. Теплохід пройшов зовсім близько: притиснувся мало не до самих бакенів, даючи дорогу широкій і незграбній баржі з рудого. Ніна подивилася йому вслід, ще раз зітхнула й заходилася прибирати використаний посуд.
Кафе «Еней» притулилося на набережній попід соснами, випадково залишеними будівельниками, і столики під тентами стояли просто над Дніпром. Тут ніколи не було спекотно — дерева давали затінок, від води віяло прохолодою, і навіть у розпал робочого дня в кафе було багатолюдно: у навколишніх лісах кілька баз відпочинку, і курортники давно вже встигли оцінити всі принади «Енея».
Ніна віднесла на кухню тарілки й повернулася за пляшками. Докірливо похитала головою — вп'ятьох випили чотири пляшки коньяку й дві шампанського. Компанія не шкодувала грошей. Замовили найдорожчі страви, які були в кафе, та й ще відкрили привезену з собою банку червоної ікри.
Ніна покрутила порожню банку, не бачила ще такої — на металевій кришці написано щось по-іноземному, певне, й коштує дорого. Мабуть, люди відкладали гроші на відпустку й відсвяткували її початок. Статечні люди, голосно не базікали й не співали пісень. Інші вип'ють на карбованець, а нароблять бешкету, хоч міліцію викликай. А ці розмовляли тихо й поважно, пили, наче ніяковіючи, весь час озиралися, немов пробачалися перед іншими відвідувачами.
А чого пробачатися? І перед ким?
Сусідній столик зайняли патлаті молодики, галасливі й нахабні, прийшли босі, певно, просто з пляжу, один навіть у майці, і Ніна відмовилася його обслуговувати, поки не натягне сорочку. Але краще б не одягав: на сорочці пальми й дівчата в бікіні. І де тільки беруть такі сорочки?
За третім столиком їли морозиво бабуся з онуком. Приходили, правда, ще хлопці, мабуть студенти, випили пива навстоячки й побігли купатися.
Статечні люди запропонували Ніні випити з ними шампанського, але вона відмовилася — не тому, що не полюбляла шампанського, просто не дозволяла собі панібратства з відвідувачами, трималася з усіма однаково, навіть галасливих молодиків обслужила швидко й акуратно, зрештою, вона на роботі, а свою роботу Ніна поважала й ставилася до неї сумлінно. Не те що буфетниця Жанна. У тої, на глибоке Нінине переконання, все якесь легковажне, починаючи від імені й кінчаючи зачіскою. Певно, Жанна не менше години витрачає на зачіску. Якісь хитромудрі кучерики один над одним, а може, Ніна просто заздрить Жанні? Дехто каже, що Жанна вродлива, таж зуби в неї рідкі й фігура вже почала розпливатися. І чого тільки чоловіки улесливо посміхаються їй? Правда, Жанна також посміхається їм заохочувально, навіть грайливо, не відмовляється випити з ними, але не більше. Багато хто пропонував їй зустрітися ввечері на набережній чи навіть повечеряти в ресторані, однак Жанна давала відкоша легковажним залицяльникам.
Ніна знала, що потрібно Жанні. Буфетниця вже двічі обпеклася в житті — першого чоловіка кинула сама, дурна була, вискочила за студента, а той після інституту одержав призначення кудись у Казахстан. А що вона не бачила в тамтих степах? Другий сам полишив Жанну, кажуть, завербувався аж у Воркуту, не пошкодував і двокімнатної квартири. Тепер Жанна в основному й розраховувала на цю квартиру, придивляючись до відвідувачів «Енея». Зачіска зачіскою, та й інші принади ще не зовсім прив'яли, проте квартира у такому сучасному селищі на дніпровському березі — найважливіший аргумент, і Жанна перебирала кандидатури, намагаючись не продешевити. Їй потрібен був чоловік статечний і грошовитий, нехай навіть літній і невродливий, що ж, з вроди воду не пити, головне, щоб чоловік забезпечував її постійно зростаючі потреби.
Жанна вийшла з павільйону, прикрашеного вітражами на сюжети твору Котляревського, поправила ліфчик на високих грудях, підставила обличчя річковому вітерцеві.
— Давай швидше, — пригримнула на Ніну, — зачиняємо на обід.
Ніна лише скосувала на неї невдоволено. Мовляв, теж мені начальство. Поставила пляшки на стілець, взяла зі столу вазочку з ромашками. Вона спеціально посіяла ромашки, цинії та айстри попід вікнами свого будинку — добре, що мешкала на першому поверсі: поливала квіти, пропустивши через вікно гумовий шланг. Раз на два-три дні робила невеличкі букетики, полюбляла, щоб на столиках під час її чергування було затишно.
Трохи подумавши, Ніна викинула ромашки — що може бути сумніше за прив'ялі квіти? Висипала з попільнички недопалки просто на скатертину, все одно залита вином і брудна, треба прати. Хотіла вже згорнути її, та побачила сигаретну пачку, довгу, з жовтим верблюдом. Прочитала по складах: «Кемел». Здається, верблюд по-іноземному. Зазирнула в пачку, чи не залишилось випадково сигарети, пригостила б когось із сусідів. Сигарет не було, й Ніна хотіла вже зіжмакати пачку, але затрималась, побачивши всередині якісь папірці. Засунула палець у пачку й видобула… гроші.
Ніна ще не тримала таких купюр у руках, бачила лише в інших, один такий папірець майже дорівнював її місячному заробіткові, лише один маленький папірець, а сто карбованців!..
Ще й багато їх, і всі однакові — жовтенькі купюри по сто карбованців. Скільки ж?
Ніна перерахувала — аж десять, а це тисяча карбованців!
— Довго на тебе чекати? — почула Жаннин голос. Але при чому тут Жанна, коли у неї в руках стільки грошей!
Автоматично засунула їх назад у пачку й кинула на стіл, немов обпеклася. А може, їй тільки здалося, що в сигаретній пачці гроші, і хтось пожартував з нею…
Знову витягнула папірці — ні, гроші справжні,