💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Спекотний липень - Ростислав Феодосійович Самбук

Спекотний липень - Ростислав Феодосійович Самбук

Читаємо онлайн Спекотний липень - Ростислав Феодосійович Самбук
офіційною мовою, в тісному зв'язку з громадськістю лише останнім часом органи міліції розкрили кілька тяжких злочинів.

Я помахав директорові рукою й поспішив далі.

Процедура огляду кас у першому гастрономі й піший перехід до наступного зайняли в мене півгодини. Якщо в середньому вийде по півгодини на магазин і якщо врахувати, що в більшості торговельних точок робочий день закінчується о восьмій вечора, сьогодні я зможу оглянути чотирнадцять-п'ятнадцять гастрономів та промтоварних магазинів. Приблизно половину запланованих. А треба ще пообідати, зрештою, можна обійтися пиріжками чи бутербродами з кавою. Марудна робота, котра може закінчитися цілковитим пшиком: я маю на увазі особисто себе й цей мікрорайон.

Але ж Пашкевич із своєю красунею Марусею, чорнявкою-продавщицею, все ж мусили дістати десь касу.

Можливо, викрали, а після килимової афери вивезли за місто й закопали; можливо, повернули непомітно або змовилися із сторожем та завмагом: десятки варіантів, сотні магазинів, їдалень, ресторанів, де встановлені касові апарати, — справді марудна, та конче необхідна робота.

Наступний магазин виявився зовсім маленьким, з одною касою і без Марій. Я впорався тут за десять хвилин і став оптимістичніше уявляти своє майбутнє. Однак у гастрономі на паралельній вулиці не було ні директора, ні його заступника, довелося довго розшукувати хоча б завідуючого секцією і обмежитися головою місцевкому. Тут я розгубив фору, одержану в попередній симпатичній торговельній точці. Промарудився цілих сорок хвилин — і безрезультатно.

Потім був невеличкий універмаг, поділений на безкінечну кількість секцій з касою в кожній; одна, запасна, стояла в підсобці, і десь у коморі після довгих пошуків вдалося знайти ще дві зіпсовані.

Коротше, до восьмої години я обійшов не чотирнадцять-п'ятнадцять магазинів, як планував, а всього одинадцять — з задоволенням сів у напівпорожній тролейбус і дав відпочинок натрудженим ногам.

В управлінні на мене чекали вже і Крушельницький, і Проць, і ще кілька незнайомих оперативних працівників. Не треба було бути великим фізіономістом, аби збагнути: їх також спіткала невдача.

Ми ліниво й втомлено обмінялися думками, здали чеки на експертизу й роз'їхалися по домівках, щоб завтра з самісінького ранку продовжити обхід магазинів.

У готельному буфеті я випив аж дві пляшки кефіру з не дуже апетитними булочками, одним оком подивився на телевізор у холі й завалився спати.

Заснув одразу й спав без снів. О сьомій мене розбудив телефонний дзвінок Крушельницького. Поводив електричною бритвою по щоках, випив припасеного звечора кефіру й ледь вліз до переповненого зранку тролейбуса.

Десь об одинадцятій, після п'ятого магазину, я подзвонив черговому по управлінню: домовились, що триматимемо його в курсі справ. Проте нічого радісного він не повідомив — прочесали вже більше половини торговельних точок, і жодного сліду.

Я уявив, як ходять по магазинах і їдальнях, лаючись і буркочучи собі під ніс прокльони, мої колеги по розшуку, а падлюка Пашкевич розкошує десь з чорнявкою, цілує губки бантиком, нах-хаба клятий.

Розізлився й трохи бадьоріше побіг до їдальні, яка значилася в моєму маршруті.

Ще раз подзвонив до управління о другій, коли магазини зачинялися на перерву. Черговий, дізнавшись, хто телефонує, радісно загорлав у трубку:

— Товаришу капітан, майор Крушельницький просив вас терміново приїхати!

— Знайшли?

— Здається.

Я вийшов з будки телефону-автомата, відчувши, як одразу поважчали в мене ноги. Цікаво: ще хвилину тому готовий був бігати до вечора, а нараз захотілося сісти негайно, навіть он на ту урну для сміття чи просто на бровку тротуару — сісти, витягнути ноги й ні про що не думати.

Слава богу, побачив зелений вогник таксі. Неймовірно, але таксист зупинився, більше того, він не заперечив, коли Я назвав адресу, а може, просто не захотів сперечатися з людиною, котра їде до управління міліції: хто ж його зна, що за один!

Крушельницький розмовляв з кимось по телефону. Помахав мені рукою, запрошуючи сідати, вів мову далі:

— Візьміть машину й привезіть її сюди. Негайно, дуже прошу не затримуватися. Так, так, ми чекаємо.

Поклав трубку, подивився на мене затяжним поглядом, проте нічого не сказав.

— Знайшли касу? — не витримав я довгої паузи.

— Ні, не знайшли. Але Проць надибав їдальню, звідки її вивезли. Виявляється, ще чотири дні тому. І офіціанткою там Марія Панасівна Щепанська. Два роки тому звільнилася з колонії. Перед цим працювала продавщицею і одержала строк за нестачу. У п'ятницю подала заяву й пішла з роботи. Уявляєш, у січні Щепанська була у «відпустці і їздила до Кривого Рога, там у неї чи то родичі, чи то знайомі.

— Адреса?.. — ледь не застогнав я од нетерпіння.

Крушельницький похитав головою.

— Така штука, — пояснив. — Вона прописана на вулиці Зеленій, однак там не мешкає. Полаялася з хазяйкою і зняла десь іншу кімнату. Зараз Проць привезе сюди її подругу, розшукає і привезе — вона знає, де живе Щепанська.

Я засовався на стільці.

— І в якій же їдальні працювала Щепанська? — запитав.

— Офіціанткою у вареничній. Поблизу заводу автонавантажувачів. Минулого року там поміняли касу, а стару викинули в сарай з різним мотлохом. Замок цвяхом можна відімкнути, сарай у дворі й ніким не охороняється. Та й кому потрібні старі каструлі й списаний посуд? Ключ від сарая висить у підсобці. Щепанська могла захопити його в собою, увечері під'їхали машиною, винесли касу, й з кінцями. А в неділю викинули кудись у річку чи озеро — сто років шукай!

— А як портрет — сходиться?

— Тютілька в тютільку: чорнява, вродлива й губи яскраво фарбує.

— А фото?

— На жаль, нема, вона свою особисту справу поцупила. Перед тим, як звільнитися.

— Прописана на Зеленій, а живе на Пекарській! — Мені зробилося весело. — Ось подивишся, мешкає на Пекарській, і ми її, рабу божу, разом з лисим красунчиком… — Мені не вдалося закінчити цю радісну і, як виявилося невдовзі, безпідставно радісну тираду, бо двері розчинилися і Проць завів до кімнати біляву дівчину.

— Оля Верещака, — представив. — Подруга Щепанської.

Відгуки про книгу Спекотний липень - Ростислав Феодосійович Самбук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: