💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Селяни - Реймонт Владислав

Читаємо онлайн Селяни - Реймонт Владислав

Я, звісно, не підслухував, а дещо чув — п'яте через десяте. Вони на вас скаржились, а ксьондз так розсердився, що аж кулаком махав.

— Ксьондз, а стромляє носа не в своє діло! — гукнула Ганка, проте була така пригнічена цією звісткою, що цілий день ходила розгублена, сповнена тривоги й найгірших передчуттів.

Пізно ввечері біля воріт зупинилася чиясь бричка. Ганка вибігла на вулицю, перелякана й тремтяча. У бричці сидів війт.

— Про Гжелю ви вже знаєте! — почав він.— Що говорити — нещастя, та й годі. Але є в мене для вас і добра новина: сьогодні або найпізніше завтра, повернеться Антек.

— А ви правду кажете,— перепитала, не сміючи вірити, Ганка.

— Війт вам каже, значить, вірте! Мені у волості сказали.

— От і добре, що повернеться, давно час! — мовила вона холодно, наче зовсім не радіючи. Війт помовчав і приязно провадив далі.

— Недобре ви вчинили з Ягусею! Вона вже на вас скаргу подала, вас можуть засудити за насильство, бо не мали права її виганяти, вона у своїй хаті жила! Гарно буде, як Антек повернеться, а вас посадять. Я, звісно, зроблю все, щоб забрати скаргу з суду, але вам по-дружньому раджу: перепросіть Ягну.

Ганка випросталась і сказала гостро:

— Ви за кого ж заступаєтесь: за скривджену чи за свою полюбовницю?

Війт так шмагнув коней батогом, що вони з місця помчали чвалом.

IV

Через усю ту гризоту Ганка цілу ніч очей не склепила. До того ж їй увесь час вчувалися чиїсь кроки то на вулиці, то на подвір'ї, то біля хати. Вона дослухалася, згнітивши серце, але в домі всі міцно спали, навіть діти не плакали. Ніч була глуха, хоч і ясна, зорі зазирали у вікна, час від часу під подувами вітру, що знявся десь опівночі, шелестіли крона дерев.

В хаті було душно, смерділо від каченят, які ночували під ліжком, але Ганці не хотілося вставати й відчиняти вікно. Сон не приходив, перина й подушки пекли, наче розпечене залізо, і вона крутилася з боку на бік. Неспокій чимраз зростав, різні думки, наче мурашки, роїлися в голові. Вона то обливалася гарячим потом, то вся тремтіла і нарешті не маючи сил, щоб подолати страх, схопилася з ліжка і босоніж, у самій сорочці, з сокирою, яка наче сама потрапила під руку, вийшла на подвір'я.

Всі двері були розчинені навстіж, скрізь панувало глибоке мовчання сну. Чути було тільки, як хропів Петрек, простягшись біля стайні, та хрупали й побрязкували вуздечками коні, жуючи сіно. Не прив'язані на ніч корови розбрелися по подвір'ю. Вони лежали, ремиґаючи, і, підводячи важкі рогаті голови, втоплювали в Ганку великі чорні таємничі зіниці.

Ганка повернулася до хати, знову лежала з розплющеними очима й тривожно дослухалась. Часом вона ладна була заприсягтися, що чує якісь голоси, віддалені кроки.

"Може, це в когось не сплять і розмовляють",— силкувалася вона переконати себе. Але тільки-но почали сіріти вікна, встала і, накинувши на плечі Антеків кожух, вийшла.

На ґанку, стоячи на одній нозі і заховавши голову під крило, дрімав лелека. На подвір'ї біліли гуси.

Вже виринали з мороку вершини дерев, з них рясно капотіла, шелестіла об листя й трави роса. Повівало свіжою прохолодою.

Поля заснував низький, синявий туман, в ньому де-не-де прозирали найвищі дерева, здіймаючись, мов стовпи чорного диму.

Тьмяно поблискував став, наче величезне око, запнуте більмом. Вільхи шепотілись над ним тихо й тривожно, і все навколо ще спало, оповите сірою непроникною імлою і тишею.

Ганка сіла на призьбі і, прихилившись до стіни, несподівано задрімала. Отямилась вона лише через деякий час, коли все навколо добіліло й далеко на сході розгорялась червона заграва.

"Якщо вони з Рохом вийшли вночі, то от-от мають бути",— думала вона, поглядаючи на дорогу. Недовгий сон так покріпив її, що вона вже більше не лягала і, щоб не марудитися до сходу сонця, позбирала дитячу білизну й пішла на став прати.

Розвиднялося, незабаром закричав перший півень, а за ним уже й інші залопотіли крильми й почали перегукуватись на все село; тоді заспівали жайворонки, із сутінок, що стелились ще низько над землею, поволі виринали білі стіни, тини й безлюдні, потемнілі від роси дороги.

Ганка прала, не розгинаючись. Раптом неподалік почулися тихі кроки. Вона застигла на місці, причаїлась, мов зляканий трусик, пильно придивляючись навкруги. Якась тінь майнула з подвір'я Бальцерків і, скрадаючись, шугнула попід деревами.

"Напевно, від Марисі, але хто? — міркувала Ганка, не встигнувши роздивитися, бо тінь зникла, мов крізь землю провалилась.— Така красуня, так пишається своєю вродою, а пускає до себе на ніч парубків! Хто б таке міг подумати!"

Аж тут вона помітила ще одну постать — це мельників наймит пробирався кудись з того кінця села.

"Мабуть, з корчми, від Магди! Як вовки, блукають ночами! Що діється, господи!"— зітхнула Ганка, але і її несподівано охопила якась млость. Вона кілька разів блаженно потяглась, але холодна вода швидко протверезила її, і вона заспівала тихим, сумним голосом:

Ой зійде, зійде зоря ранкова...

Пісня линула низько по росі, танучи у рожевому сяйві ранку.

На селі вже з брязкотом відчинялися вікна, гупали дерев'яні черевики, лунали голоси.

Ганка порозвішувала на плоті випрану білизну й побігла будити своїх. Але вони так розіспалися, що тільки-но підводилася чиясь голова, то одразу ж знову падала назад на подушку.

Ганка страшенно розсердилась, коли Петрек гукнув їй:

— Бісова душа! Рано ще! До сонця спатиму! — і не рушив з місця. Діти пхинькали, а Юзька жалібно просила:

— Ще трішечки, Ганусь! Я ж зовсім недавно лягла.

Ганка зацитькала дітей, повиганяла з хліва курей, качок та гусей і, почекавши ще трохи, вже перед самим сходом сонця, коли небо запалало й заграва залила багрянцем став, зняла такий галас, що довелося всім посхоплюватися з постелей. Вона одразу ж напала на заспаного Вітека, що вештався по подвір'ю, тулячись до кожного рогу, щоб почухатися.

— От як дам тобі чимось твердим, бовдуре, то зараз же мені прокинешся! Ти чого не прив'язав корів до ясел! Хочеш, щоб вони вночі одна одній черева попротикали рогами?

Вітек огризнувся, і вона кинулась до нього, але він, на своє щастя, встиг утекти. Тоді Ганка зайшла в стайню й причепилась до Петрека.

— Коні гризуть зубами порожні ясла, а ти вилежуєшся до сонця!

— Репетуєте, мов сорока на дощ! На все село чути!

— І нехай чують! Нехай знають усі, який ти нероба й лежень! Почекай, повернеться хазяїн, він тобі роги виправить, ось побачиш!

— Юзько! — кричала вона за хвилину вже на другому кінці подвір'я.— У Красулі вим'я тверде, то ти дужче тягни, бо знов половину молока у вим'ї залишиш! Та поспішай, на селі онде вже виганяють корів! Вітеку! Бери сніданок і виганяй худобу! Та гляди — розгубиш овець, як учора, я тобі покажу!

Так порядкувала вона і сама крутилась, мов дзига: кинула курям пригорщу зерна, свиням, що кувікали під хатою, винесла цебро з кормом, теляті, яке відлучили від корови, приготувала пійло, насипала каші каченятам і вигнала їх на став. Вітек дістав штурхана в спину і сніданок у торбу. Вона не забула навіть лелеку, поставила йому на ґанку казанок з учорашньою картоплею, і той, обережно підкравшись, встромляв туди дзьоб і ковтав. Ганка була скрізь, про все пам'ятала, всьому давала раду. Тільки-но Вітек погнав корів і овець на пасовисько, вона насіла на Петрека, бо не могла бачити, як він вештається без роботи.

— Вичисти хлів! Коровам уночі жарко від гною, та й брудняться вони, як свині!

Тільки-но сонце виринуло на обрії й глянуло на світ своїм червоним оком, почали сходитись халупниці, що відробляли Ганці за землю, яку вона дала їм під льон і картоплю.

Ганка наказала Юзі чистити картоплю, погодувала груддю немовля і, запнувшись хусткою, сказала:

— Ну, доглядай тут за всім! А якщо повернеться Антек, прибіжи на капустяне поле. Ходімо, молодиці, поки роса й холодок, треба підгорнути капусту, а після сніданку візьмемося за вчорашню роботу.

Вона повела їх за млин, на ще сиві від роси й туману заплавні луки й торфовища. Торфовий грунт угинався під ногами, наче мокрий ремінь, а місцями було так грузько, що доводилося іти манівцями.

У глибоких, мов канави, борознах, стояла запліснявіла, вкрита зеленою ряскою вода.

На капустяних полях не було ще нікого, тільки чайки кружляли над грядами та, полюючи на жаб, походжали лелеки. Пахло болотом і аїром, який рясно ріс по краях старих торфяних ям.

— Гарний ранок, та, здається мені, знову спека буде,— сказала одна з жінок.

— Добре, що хоча б вітерець повіває.

— Це зранку, а пізніше він незгірш від сонця сушить.

— Давно не бувало такого посушливого літа! — говорили жінки, підгортаючи капусту на високих грядках.

— Диви, як виросла, вже й качани де-не-де зав'язуються!

— Тільки б черви її не поточили! В посуху вони можуть напасти.

— Можуть. У Волі вже всю поточили!

— А в Модліці капуста вся посохла, довелося наново саджати!

Так вони перемовлялися, розпушуючи землю сапами. Капуста піднялася вже високо, але рясно поросла бур'яном. Молочай сягав до колін, кульбабки й навіть будяки розрослися густо, як ліс.

— От, ніхто його не сіє, нікому воно не потрібне, а родить скрізь! Чому це? — зауважила одна з жінок, обтрушуючи землю з вирваного кущика бур'яну.

— Так само, як і зло. Гріха теж ніхто не сіє, а його на світі повно.

— Бо родючий. Любі ви мої, гріх з людиною живе! Недаремно кажуть: "Де гріх, там і сміх". А ще так: "Якби не гріх, то смерть давно б забрала всіх". Видно, і гріх, і бур'ян на щось та потрібні, якщо їх господь створив! — як завжди, просторікувала Ягустинка.

— Отакої, став би господь зло створювати! Це людина, як свиня, все писком своїм неодмінно спаскудить! — суворо сказала Ганка, і всі замовкли.

Сонце підбилося вже досить високо, і туман помітно порідшав, коли з села почали сходитися на роботу інші жінки.

— Добрі мені полільниці! Чекають, поки роса висохне, щоб ніжки не промочити,— глузувала Ганка.

— Не всі такі працьовиті, як ви!

— Бо не в усякого стільки роботи, скільки в мене! — зітхнула Ганка.

— Ось повернеться чоловік, тоді відпочинете.

— Ні, я обітницю дала: тільки-но він повернеться, у Ченстохов піду, на богомілля. Війт каже, наче він сьогодні додому прийде.

— Війт у волості про все дізнається,— мабуть, це правда. А цього року багато люду збирається до Ченстохова! Навіть органістиха йде.

Відгуки про книгу Селяни - Реймонт Владислав (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: