Селяни - Реймонт Владислав

Чужих не було нікого, крім Агати, вона, стоячи під хорами, вголос проказувала молитву.

В костьолі було тихо, прохолодно й сутінно, лише посеред храму тремтіла велика смуга яскравого світла — це било крізь відчинені двері сонце й осявало навіть амвон.

Органістів племінник Міхал прислужував за обіднею. Він, як завжди, так калатав дзвоником, що у вухах лящало, і, вигукуючи відповіді ксьондзу, водив очима за ластівками, які часом залітали в костьол і з тривожним криком кружляли вгорі.

Від ставу долинало ляскання праників, за вікнами цвірінькали горобці, а з цвинтаря раз у раз то одна, то друга квочка, голосно квокчучи, приводила в притвор цілий виводок пискливих курчат, і Амброжію доводилося їх виганяти.

Ксьондз скінчив, і всі пішли на цвинтар.

Вони були вже біля дзвіниці, коли Амброжій гукнув:

— Почекайте-но! Його велебність хоче вам щось сказати. Ксьондз прибіг задиханий, з требником під пахвою, ласкаво мовив, витираючи лисину:

— Хотів вам сказати, любі мої, що ви вчинили по-християнському, замовивши святу месу по небіжчикові! Це дасть полегкість його душі й допоможе їй здобути вічне спасіння. Допоможе, кажу вам!

Він понюхав тютюн, дзвінко чхнув і, витираючи носа, запитав:

— Що, будете сьогодні про поділ говорити?

— Та так уже годиться, щоб на восьмий день...— підтвердили всі.

— Ото ж то! Саме про це я й хотів з вами поговорити. Діліться, але пам'ятайте: щоб усе було мирно й по совісті! Щоб мені не було ніяких сварок і колотнечі, бо картатиму з амвона! Небіжчик у труні перевернеться, якщо ви його кривавицю почнете шматувати, як вовки вівцю. І боронь боже кривдити сиріт! Гжеля далеко, а Юзька ще дурне дитя! Що кому належить, віддати свято все, до копійки! Вже як там він своїм майном не розпорядився, а треба виконати його волю. Може, він, бідолаха,в цю хвилину дивиться на нас і думає: "Людьми їх зробив, господарство їм залишив чимале, то, може, під час поділу не перегризуться, як собаки!" Я завжди тверджу з амвона: все на світі тримається тільки миром та згодою, а колотнечею ніхто ще нічого не добився. Нічого, кажу, крім гріха та страму. І про костьол не забувайте! Покійник був щедрий,— чи на свічки, чи на обідню, чи на інші потреби грошей не шкодував, і через те бог його благословив...

Він довго ще повчав їх; жінки навіть заплакали та з вдячністю обняли його коліна, а Юзька з голосним плачем кинулася цілувати йому руки. Він пригорнув її до себе, і, поцілувавши в голову, сказав ласкаво:

— Не реви, дурненька, господь бог про сиріт дбає.

— І рідний батько не сказав би щиріше! — шепнула розчулена Ганка.

Він, видно, теж був зворушений, бо крадькома витер очі, почастував коваля тютюном і зараз же заговорив про інше:

— Ну як, будуть з паном миритися?

— Будуть. Сьогодні поїхало до нього п'ятеро господарів.

— Ну, хвалити бога! Вже я безкоштовно обідню відправлю з такої нагоди!

— А мені думається, що село повинне вскладку молебень з процесією замовити! Адже це буде, наче нові наділи,— і зовсім задурно!

— В тебе, Міхале, є розум, є! Я вже говорив про тебе з паном. Ну, йдіть з богом і пам'ятайте: щоб мирно все було і по совісті. Та от що, Міхале! — гукнув він уже навздогін ковалеві.— Зайди-но пізніше, оглянь мою бричку, права ресора чогось черкає об вісь.

— Це вона під лазновським ксьондзом так осіла. Ксьондз вже нічого не відповів, і вони пішли просто додому. Ягуся йшла позаду всіх і вела матір, яка ледве пленталась, відпочиваючи на кожному кроці.

День був буденний, робочий, і вулиці навколо ставу безлюдні, тільки дітлахи гралися в піску та кури порпалися в розкиданому гної. Було ще рано, але сонце добре припікало — щастя, що вітер прохолоджував повітря. Під його буйним подихом похитувалися сади, рясно всипані почервонілими вишнями, та жито, мов бурхливі хвилі, билося в тини.

Хати стояли порозчинювані навстіж, на тинах провітрювались постелі. Всі, хто тільки міг рухатись, працювали в полі. Дехто ще звозив останнє сіно, і пахощі його солодко лоскотали ніздрі, а на гілках, навислих над дорогою, мов чиїсь висмикнуті бороди, погойдувалися жмутки сіна.

Сім'я йшла мовчки, кожен думав про своє.

Звідкілясь, мабуть, з полів, де підгортали картоплю, долинала пісенька і мчала далі з вітром, невідомо куди. А біля млина вода з плескотом падала на колеса, і якась жінка так била білизну праником, аж луна розлягалася навколо.

— Млин тепер працює не зупиняючись! — зауважила Магда.

— Коли на селі переднівок, у мельника — жнива!

— Цього літа всім важче, ніж будь-коли! Скрізь нужда аж кричить, а в халупників — справжній голод! — зітхнула Ганка.

— Козел з жінкою так і нишпорять по селу. Пильнуйте, а то знову може бути велика крадіжка,— кинув коваль.

— Не мели казна-що! Перебиваються, бідолахи, як можуть! Вчора Козлиха продала каченят органістові, от їм трохи й полегшало.

— Одразу ж проп'ють і це! Я нічого поганого про них не кажу, тільки дивно мені, що пір'я мого селезня, що зник того дня, коли ми батька ховали, Мацюсь знайшов біля їхнього хліва! — сказала Магда.

— А хто тоді поцупив наші постелі? — встряла Юзька.

— Коли ж буде їхній з війтом суд?

— Невідомо ще. Плошка їх підтримає, вже він війту добре сала за шкуру заллє, ось побачите!

— І чого це Плошка так любить носа стромляти в чужі справи!

— Ну, як же — друзів навколо себе гуртує, на війта мітить!

Їм заступив дорогу Янкель, він тягнув за гриву спутаного коня, що хвицав ногами й упирався з усіх сил.

— Насипте йому перцю під хвіст, то він і помчить, мов рисак!

— Смійтеся собі на здоров'я! Стільки мороки з тим конем!

— Набий його соломою, причепи нового хвоста та на ярмарок поведи, може, хто й купить замість корови, бо на коня він уже непридатний,— пожартував Міхал.

І раптом всі зареготали: кінь видерся, помчав до ставу і, не звертаючи уваги на Янкелеві благання й погрози, спокійнісінько зайшов собі у воду.

— От так штукар! Напевно, в циган куплений.

— Поставте йому відро горілки, може, й вийде на берег! — сміялася органістиха, яка доглядала каченят.

Схожі на жовтенькі кульки, каченята плавали у ставку, а на березі, настовбурчивши крила, стривожено квоктала квочка.

— Гарні каченятка, це, певно, ті що ви в Козлової купили? — спитала Ганка.

— Так. І все тікають до ставу. Тась, тась, тась! — кликала вона, кидаючи їм для приманки пшона. Але каченята попливли до того берега, і вона побігла за ними.

— Швидше йдіть, жіното! — квапив коваль.

Коли прийшли до хати, Ганка стала готувати сніданок, а він знову почав обшукувати й кімнати, і двір, не забув навіть картопляних ям, аж поки Ганка, не стримавшись, сказала:

— Оглядаєш, наче пропало щось... — Не хочу купувати кота в мішку!

— Та ти краще, ніж я, тут усе знаєш! — ущипливо мовила вона, наливаючи каву в кухлики.— Домінікова, Ягусь! Ідіть до нас! — гукнула вона на другу половину.

Посідали за стіл і стали пити каву з хлібом.

Всі мовчали. Кожен не зважувався першим почати розмову про поділ і вагався, оглядаючись на інших. Ганка теж була на диво стримана. Вона частувала всіх, підливаючи кави, і водночас не зводила очей з коваля, а той совався на місці, нишпорив очима по кімнаті і все відкашлювався. Ягуся сиділа похмура і часто зітхала, очі в неї вогко блищали, наче від недавніх сліз. А Домінікова настовбурчилась, мов квочка, і все щось шепотіла доньці. Тільки Юзька, як завжди, цокотіла без упину, пораючись біля печі, де варилася в горщиках картопля.

Всім надокучила тривала мовчанка, і нарешті коваль почав перший:

— Ну, як же буде з поділом?

Ганка здригнулась і, випроставшись, сказала спокійно, видно, вже заздалегідь добре все обміркувавши:

— А як же має бути? Я тут тільки чоловікове добро стережу й нічого вирішувати не маю права. Повернеться Антек, тоді й діліться.

— Коли ще він повернеться! А так залишатися не може.

— І все-таки залишиться! Могло так бути, поки батько хворіли, значить, може бути і доки Антек не повернеться.

— Не він один спадкоємець!

— Але він найстарший, значить, йому й хазяїном бути після батька!

— Ще чого! У нього такі ж права, як і в інших дітей!

— Що ж, може, і до тебе господарство перейде, якщо так ви з Антеком домовитесь. Сваритися з тобою не буду, тут не мені вирішувати!

— Ягусь! — голосно сказала Домінікова.— Нагадай їм і про себе,

— Навіщо? Вони й самі добре пам'ятають

Ганка раптом густо почервоніла і, відштовхнувши Лапу, який ліз їй під ноги, процідила крізь зуби:

— Так, свою кривду добре пам'ятаємо!

— Це що за розмови! Тут ідеться про шість моргів, які небіжчик записав на Ягусю, а не про якісь дурні брехні!

— Якщо у вас є запис, ніхто його у вас не видере! — гнівно буркнула Магда, яка сиділа досі мовчки, з дитиною на руках.

— Запис є, у волості написаний, при свідках.

— Всі чекають, то й Ягуся може почекати.

— Звісно, доводиться чекати. А тільки те, що в неї тут своє, вона зараз забере: корову з телям, свиней, гусей...

— Все — спільне, все будемо ділити! — гостро заперечив коваль.

— Ділити! Ще чого! Що вона в посаг принесла, того ніхто в неї відібрати не може! Може б, ви її спідниці та перини теж поділили між собою, га?

— Я жартома сказав, а ви одразу ж в очі кидаєтесь!

— Авжеж! Я тебе наскрізь бачу!

— Ну, що так говорити! Ганка правду сказала, що треба почекати Антека. А зараз я мушу до пана поспішати, мене там чекають.

Коваль устав і, помітивши Мацеїв кожух, який висів у кутку на жердці, став його знімати.

— Він якраз на мене буде.

— Не чіпай, нехай сушиться,— зупинила його Ганка.

— Ну, то ці чоботи віддай. Самі халяви цілі, та й ті вже раз підшиті,— сказав коваль, спритно знімаючи їх з жердки.

— Нічого торкнути не дам! Візьмеш що-небудь, а потім говоритимуть, що я половину господарства розтринькала. Спершу опис треба зробити. Навіть кілка з тину не дозволю рушити, поки начальство на все опису не зробить!

— Опису ще не було, а батькова постіль уже десь поділася!

— Я ж тобі пояснювала, як це сталося. Відразу після його смерті повісили постіль на тину, а вночі хтось її вкрав. Хіба можна було тоді за всім встежити!

— Дивно, що злодій одразу не нагодився.

— То що ж?! Я сама взяла, а тепер брешу, так?!

— Цитьте-но, ви! Тільки без сварок! Залиш Магдусю! Хто украв, нехай йому те полотно на саван буде.

— Сама перина важила майже тридцять фунтів!

— Сказано тобі, заткни пельку! — гримнув коваль на жінку і викликав Ганку надвір, наче для того, щоб оглянути поросят.