Селяни - Реймонт Владислав

Тепер клуні були повні, зерна багато, і кожен селянин, навіть найбідніший, гордо підносив голову, впевнено чекав завтрашнього дня і вже бачив наяву давно омріяні радощі.

Одного з таких золотих жнивних днів, коли вже звозили з поля ячмінь, проходив селом сліпий жебрак з собакою-поводирем. Незважаючи на спеку, він нікуди не зайшов, бо дуже поспішав до Підлісся.

Важко шкутильгаючи на костурах, він плентався поволі і раз у раз, наставляючи вуха, зупинявся біля женців, вітався, частував їх тютюном, коли йому хто давав грош — бурмотів молитву, а потім, ніби ненароком, заводив розмову про Ягусю та ліпецькі події.

Проте вивідав він небагато — всі відповідали неохоче, аби тільки швидше його позбутися.

На Підліссі, де він присів під хрестом відпочити, окликнув його Матеуш, що тесав неподалік балки для ковалевого вітряка.

— Покажіть мені дорогу до Шимека Пачеся,— попросив дід, підводячись і беручи костури.

— Не підживитеся ви в них — там тепер плач та горе,— стиха промовив Матеуш.

— Ягуся ще хворіє? Казали мені, наче вона не при своєму розумі...

— Неправда! Але вона все лежить і майже не приходить до пам'яті. Камінь, і той би над нею зласкавився. Ох, люди, люди!

— Так занапастили душу християнську! А стара, здається, скаргу подає на все село?

— Нічого вона не доб'ється! Всією громадою ухвалили... Вони право мають...

— Який страшний гнів усього народу! Ох, страшний! — старий навіть здригнувся.

— Правда! Та тільки буває він і дурний, і злий, і несправедливий! — з запалом гукнув Матеуш.

Провівши старого до Шимекової хати, він зайшов усередину, але одразу ж вийшов, крадькома витираючи сльози,

Настуся пряла на призьбі льон. Дід сів поруч і дістав з кишені синю пляшечку.

— Ось цією водою треба оббризкувати Ягусю тричі на день і тім'я їй змочувати — то через тиждень все мов рукою зніме. Мені цю воду дали монашки в Пширові.

— Спасибі вам! От уже два тижні минуло, а вона все лежить без пам'яті, часом тільки рветься з ліжка, мов хоче втекти, та плаче і кличе Яся.

— А як Домінікова?

— Теж на мерця схожа. Все біля Ягусі сидить. Але не протягне вона довго, ні.

— Господи милосердний, як гинуть люди!.. А де ж це Шимек?

— У Ліпцях живе. Бо ж тепер усе господарство на його плечах — я тут мушу обох їх доглядати.

Вона сунула жебракові цілих десять грошів, але він не хотів брати.

— Я від щирої любові до неї приніс. І ще молитимусь за Ягусю, може, бог все змінить на краще. Добра вона була до бідних людей, як мало хто у світі, добра.

— Правда, правда, в неї добре серце. Може, через те вона й перестраждала стільки! — прошепотіла Настуся, зажурено втопивши погляд у далечінь.

В Ліпцях дзвонили на вечірню, часом чути було стукіт коліс, дзенькіт мантачок і далеку-далеку пісню. Золотиста призахідна імла вже опускалася на село, поля і ліси.

Дід устав, відігнав собак, поправив торбу на спині і, спершись на костури, сказав:

— Ну, залишайтеся з богом, люди добрі!

Примітки

[1]

В л у к а — 16,5 га

[2]

Мазури — велика етнічна група, що живе на північному сході Польщі й говорить одним із діалектів польської мови.

[3]

Крупник — 1) круп'яний суп; 2) гаряча горілка з медом і прянощами.

[4]

Кобусь — польською мовою означає "кібець" або "яструб"

[5]

Попелець — назва першої середи посту.

[6]

Дидек — близько трьох копійок.

[7]

"Miserere mei Deus" — Помилуй мене, господи (Латин.)

[8]

"Secundum magnam nisericordiam tuam..." — 3 великого милосердя твого (латин.).