А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

МІСЯЦЕМ В двох із Місяцем гуляю По нічному полю І дивлюсь як вітерець Обніма тополю. Як над полем миготять Зіроньки кирпаті І виманюють красунь, Що сидять у хаті. Під тим куполом краси Чарівного царства Хтось мене благословив На любов і щастя. І хожу під ним, хожу Мов загіпнозований, Бо у душу перейшла Ніжність з неба зоряна. І дивлюсь на ту красу, Що із ніжності, Що приходить до нас всіх Десь із вічності. 24.2.1997 р. ПОСМІХНИСЬ, ДОЛЕ! Як би я хотів з тобою Покачатись під горою, Де красунечки тополі З кленом твіст танцюють в полі; Де гудуть джмелі і бджоли, Ніби учні біля школи, Й закричать на все-все поле: -Посміхнись до мене, доле! 10.4.1990 р. ЛІТО ПРОМАЙНУЛО Так швидко літо промайнуло І ось вже вересень ожив, І прохолодою своєю Усім нам душу освіжив. В жупані жовтому під лісом Стоїть берізка за селом, А хлопці з модними дівками Стоять під дубом з гамаком. Осінь пливе на павутині, А горобці, немов сичі Понадувались на калині Й сидять, як важні паничі. Лиш Сонце в посмішці скривилось, Видно й воно втомилось теж, На сиве поле задивились, Де коні смикали овес. Життя вирує й вирувало, А я неначе сирота. Як птахи в вирій відлітають, Здається - то мої літа. 1.9.2008 р. А Я СТОЮ... Ось і пройшла вже ніч, І зникли з неба зорі, Невже їх жайвір позбирав І поховав раненько в полі - Поки ще солодко люд спав? Шумлять жита, а колоски, як зорі По полю хвильками пливуть, А поруч втомлені тополі Ранкову тишу бережуть. Все більше й більше ніч світліє І ось уже надворі день, А я стою й дивлюсь на тебе, Ніби знайшов в гаю женшень. А жайвір, як дзвіночок в школі Нам з неба шле свої пісні, О, як же хочеться до тебе, О, як же хочеться мені. 8.1.1978 р. НЕ РОЗСЛАБЛЯЙСЬ! Якщо раптом відчуєш, що смерть Навалилась тебе звалить, То не смій ти тоді зволікать І поспішність не смій робить. А борись до кінця за життя, За шматочок в вікні тепла, І нікому не вір, і не смій, Хто говорить, що смерть прийшла! Піднімайсь і в атаку іди, Не лякайсь, не реви, і не хнич, Смерть як сильних стрічає також - Відступає й мовчить. 10.8.1984 р.-25.8.1984 р. ПАСТЕРНАК У горах паслися отари, Шумів веселий пастернак, До губ її, як до нектару Припався збуджений юнак. І пив, і пив нектар кохання, А десь над ними в небесах Уже гасав веселий ранок - Й вона забулася про страх. 25.12.1984 р. ПРО ВІЧНІСТЬ Ніби ховаючись від вітру Поприсідали хаточки, І в тому затінку, в міжгір'ї - Стоять, як білі квіточки. А в хаточках тих люди добрі Початок вічності дають, Бо вічність там бере початок - Де люди сім'ями живуть. 5.6.1984 р. ЦВІТ КОХАННЯ Любов моя, я жду кохання, Як жде весна нових знайомств. Розвій ти всі мої вагання, Щоб я до тебе й ще прийшов. Примчись весела і щаслива, Як до берізки вітерець, І принеси мені кохання На