Тінь сови - Роман Скіба

Роман Скиба
Тінь сови

Макові свічі
ДРАКОН Зачепившись за місячні стіни, Розколовши озерний граніт, Я востаннє народжений з піни, Вилітаю у гаснучий світ. Мчать під крилами Йорки й Камчатки. Сяють зціплені ікла мої. Є у світу чотири початки. Є у світу чотири краї... Вітер пестить мої блискавиці. Липне світло до ваших зіниць. От і все, мої судді і вбивці, Якщо хочете, падайте ниць.
* * *

І. Ш.

Я маленький – мені не пишеться. Ти велика – у тебе небо. Нас чекає собака Вишенька. Нам поплакати трішки треба. Стільки в ночах всього намішано. Слимачок наш ховає ріжки. Нам не страшно - нам просто місячно. Нам поплакати треба трішки.
* * * Ну от і все. Вона приходить знову. І мовчки пальці в кучері кладе. – Твій білий кінь стоптав земну основу. – Твій чорний кінь примчав тебе в ніде. А далі ніч. А далі буде просто. Вбіжить Овлур і звернеться на "Ви". І буде дощ. І буде час і простір. І довгий шлях під крилами сови.
* * * Очі в них криваві, як неділя. Ночі їхні білі і гніді. Коні потойбічного весілля, Купані на зоряній воді. Перший кінь упав на краї світу, Другий кінь упав на краї дня. Третій кінь пішов топтати вітер. П'єте воду, – згадуйте коня. Там де тіні келихами дзвонять В небо оливкове від олив, Сивий циган, звихнутий на конях, На останок стайню запалив.
* * *

С. М.