А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

до ранку Ти те й робив, що цілував. Але ще є і інший погляд, Про те що кажемо любов, Адже любов похожа чимось На шепіт вітру, шум дібров. Адже любов не тільки в тому, Щоб те й робить, що... цілувать, Коханим теж потрібні гроші, Бо треба й діток годувать. І на кохану не дивитись Так, як Росія на Кавказ, Любов, як ждеш і не діждеся, І кожен раз, як перший раз. 20.1.1997 р. ШУКАЮ ПІДКОВИ Іду по вулиці життя, Де я знайшов свою підкову, І, ніби, вже в останній раз Дивлюсь на тебе, як на школу. На те, як маківка лице, На ті грайливі кавунцята, Що манять также, як колись, Ніби, в завітний рай дверцята. О, як же хочеться схопить Те щастя, вибачте, зубами! І вічно ніжність з нього пить, І любуватися ночами. 4.10.2001 р. Я ЖДУ ТЕБЕ Я не боюсь признатись, що люблю! І за слова свої відповідаю, І що тебе завжди я ждав і жду, Бо інших я не відав і не знаю. І я нічого в тебе не прошу, Але щоб міг - я б всю тебе злизав би, Як злива ниву золоту, Як Квазімодо Есміральду. Я не соромлюсь, що тебе люблю І за слова свої відповідаю, Бо я до тебе все життя іду, Бо інших я не відав і не знаю. 17.8.2004 р. СВОЇЙ ЦАРІВНІ Все я мав, і все я перебачив, Де мене мій Янгел не носив! А тебе - вродливу і горячу, Мов, сьогодні вперше я відкрив. І хоч знаю, ти не - королева, Навіть, не княгиня, не весна, Все ж з тобою почуваюсь левом, Дівчинко-царівно ти моя. Б'ють часи людського повноліття, В серці повна ваза почуттів, Бо в житті таку шукав я квітку, Щоб до неї, ніби, птах летів. Хай жінки хихикають про себе, А знайомі дивляться крізь сміх, Та лише за посмішку єдину За твою - я поміняю всіх. Миленька моя любов-людина, Ну чому, скажи, моя весна, Ми зустрілись в другій половині А не в першій половині дня? Світить Сонце, голубіє небо, Жайвір колокольчиком дзвенить; Ну чому від тоді, як зустрілись - Хочеться і хочеться любить? Все життя я мріяв про кохання - Що аж сам від нього розтовстів... Але, щоб робив я з ним, кохана, Щоб тебе не дай Бог не зустрів? Аби ти пройшла не зупинилась, Аби ти свій погляд відвела, Або, щоб дорогу освітила, А сама - до іншого пішла. 4.1.1989 р. ГРУША - ДИЧКА Пам'ятаєш, мила, Ми гриби збирали, Я втікав від тебе, Ти наздоганяла. Надворі світило Сонце вересневе, Як я був щасливий - Що була весела. Пам'ятаєш, в лісі, Де росла калина - Ти тоді сиділа, Взявшись за коліна. Я очей не зводив, Дивлячись на небо, Те, що визирало Із-під брів у тебе. Потім ми трусили В лісі грушу - дичку, І зробив я з тебе Жінку - молодичку. Поцілунки сипались, Ніби блискавички - На твої рум'янчики, На твої сунички. Пам'ятаєш, в лісі Яблука зривала І мені ти вірність Вічну обіцяла? Обіцяла, мила, Ти мене любити І в житті ніколи З іншим не ходити. Так чому ж, кохана, Як прийду додому - То тебе ніколи Не знахожу в ньому?