А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Мені сказала: не прийдеш, Не вірю я. Прийдеш, я знаю! Бо певен, що ніхто як я - Тебе не любить, й не кохає. Адже ніхто тебе як я, Я знаю, що не приголубить, І як на вулиці мороз - То не зігріє, не пригубить. Ніхто таких не знайде слів, Де буде море насолоди, Які для тебе приберіг, Як оберіг, як теплі води. 15.2.1983 р. НЕ КАТУЙТЕ ЩАСТЯ Скоро з дерев поопадають листя І до весни замовкнуть солов'ї, І дід-Мороз із неба посміхнеться Снігом холодним до гаїв. А ми підем, зігнувшись десь до ями, Скорившись долі, вгамувавши кров, Із серця витравляючи ті плями, Які колись залишила любов. І ,ойкнувши , підемо в світ за очі Уже до будь-кого, хто нас уже гукне, До того, хто чогось ще в світі хоче І не забув про ніжне і земне. І ти підеш, щоб сльози витирати, Ходитимеш, щоб катувать себе, Ходитимеш повільно помирати, Або, нарешті, щоб зустріть мене. А я старий, покручений думками, Сполосаний роками неудач, Буду лежать і мучитись ночами, Тільки тоді вже, миленька, не плач. І три дні перед смертю покохати По-справжньому - не кожному везло. То хоч тоді не смій ти вже втікати, Бо не людям! - собі ти зробиш зло. Гони від себе всяку непокору, І все, що може щастю помішать. Ти подивись, які високі гори, Але й вони, коли громи - тремтять. Надворі скоро верби розів'ються. Підніме жайвір небо і тоді: Можливо наші долі й перетнуться, Та не догоним роки молоді. 7.1.1983 р. РАЙСЬКА МИТЬ Як тебе побачу, люба, Жито хвилями шумить, І на полі, де тополі Хтось з вітрами гомонить. День розлуки - страшні муки, День кохання - райська мить, Як тебе не бачу, люба, Навіть поле, дім кричить. І кудись зникає настрій, І зникає радість теж, То ж коли ти вже, нарешті, В дім дружиною зайдеш? Ти, як кішечка бентежна, Ти, мов імпульс почуттів, Як же я тебе безмежно Скільки жив - завжди хотів. Кожна зустріч із тобою То - найкраще все, що знав, То - найбільша нагорода Із усіх, які я мав. В твої очі шугонув би, Ніби в море голубе, Щоб забуть біду і горе, І кохать одну тебе. 28.1.1983 р. ПІД СИННЮ ГОЛУБОЮ Як би я хотів з тобою По пшениці побродить, І під синню голубою З вуст твоїх кохання пить. А коли від 'перепою' Стануть дзвони в серці бить, Десь присісти під вербою І тебе - любить, любить. 19.9.1989 р. А ВЕРБИ ПЛАКАЛИ... Я вас люблю, як шум беріз, Як тихий шепіт вітру в полі, Люблю вас всіх завжди до сліз, Як люблять Сонечко тополі. Любов бурлить в моїй душі І плаче цілу ніч дощами, А серце, ніби сто чортів Кричить, немов гроза над нами. А я дивився і мовчав, А верби замість мене в полі Всю ніч до ранку через став Мою оплакували долю. Не вірте, люди, в скромність фей, Бо в них в душі - одна байдужість, А як ідуть всю ніч дощі - То не на жарт хтось занедужав. 15.2.1983 р. БЕЗ КОМПЛЕКСІВ Не писали про тебе поети І хто знає, чи будуть писать, Про людину, що держить Планету, Мов біблійські слони - на плечах. Не писали про тебе й не будуть, Кому