А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

спостерігаю за дівчам через вікно, Та наважитись не можу запросити у кіно, Я не знав, не вмів, не відав, як до неї підійти? Аж, нарешті, догадався я їй квіти принести. А як я приніс їй казку в голубому убранні, Отоді ота дівчина й посміхнулася мені. З того часу я дарую їй троянди запашні, А вона мені як вечір - ніжні посмішки свої. 26.7.1964 р. ЛЮДИНІ Ти даєш мені все: І натхнення, і радість, І нестриманий біль, І як хміль - почуття; І в тобі лиш одній Чую Всесвіту шепіт, Чую плескіт води, Чую радість життя. Ти для мене геть все: Це і Місяць, і зорі, І берізки стрункі, І любов, і тепло; І не можу збагнуть, Щоб робив я у світі, Щоб не дай Бог в житті Вас - людей не було! 15.10.1968 р. ЩОБ БУТЬ ЩАСЛИВИМ Скільки б ти не жив в цім світі, А життя то всього - мить. Й не робіть ви зла нікому То і вас не будуть бить. Бо не встигнеш навіть йойкнуть, Як твій човник припливе, То ж спішіть, спішіть кохатись - Поки тіло молоде. Бо хто хоче буть щасливим, Від людей не відвертайсь, І тоді ти сам побачиш, Що життя - то справжній кайф. 15.6.2008 р. Я ТАКИХ БИ СУДИВ Я таких би судив Хто красу свого тіла, Хто чарівну красу почуттів Закував у кайдани, Забувши про діло, Мов від себе чомусь Утікти він хотів. Я таких би судив Хто себе обкрадає, Хто плює собі в душу, Бо мислити лінь, Хто любов золоту На гординю міняє, А з роками шукає Загублену тінь. Я таких би судив Хто красу свого тіла Схоронив в непокорі, Зневажаючи світ, Хто вам дав право, Скажіть зачерствілі, В двадцять два роки Старіть? 31.5.1967 р. ЦВІТУТЬ ВОЛОШКИ Цвітуть волошки сині - сині В твоїх очатах, як в житах, А в серці біоструми дивні Таке вчинили, просто - жах. Що, якби ти тоді у душу Змогла просунуть кулачок, То, запевняю, що від нього Лишився б попелу пушок. 26.6.1983 р. А ЛИСТЯ ЛЕТЯТЬ Я чую, як роки проходять Й, мов, листя летять в океан, Ось скоро й останній зірветься Й прощай, 'дорогенький Іван'. І того ніхто вам не скаже, Куди їх вітри понесуть, Тому ото, хлопці, й кохайтесь Ще поки кохані живуть. І ти не соромсь обнімати, І ти не соромсь цілувать, Як нас у дитинстві матуся, А нас було в матері - п'ять. І серце ще більше кохає, Бо в ньому, немов динаміт, Який вас постійно шукає, Мов каже всім: в дім мій зайдіть. 19.10.1968 р. НОТИ КОХАННЯ Як не цінили ми тих днів, Коли душа не знала втоми, І замість того щоб кохать - Ми як сурки сиділи дома. Як не цінили ми тих днів - Коли душа, як птах літала, І замість - щоб на скрипці грать - Вона палаци будувала. Й сьогодні соромно мені, Що в голові було, як в бодні, Що стільки скрипочок було, Та не зіграв я ні на жодній. Та винні в тім не ти, ні я, І винні в тому не бажання, А те, що бідними були, Й не знали справжніх нот кохання.