А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву "А листя падають". Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його "наш поет".
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
А ЛИСТЯ ПАДАЮТЬ...
Лірика, Гумор, Сатира
2009р.
ПОЛЕ Ой, як вийду я ранком на поле І подивлюсь як шумують поля, Поле моє! Життєрадісне поле, Ти ніби казка моя чарівна. Стану я тут, де жита грають хвильками Й сам я неначе не свій, Як мені хороше тут під тополями - В ніжній красі весняній. Хочеться враз свої груди юначії Китом морським підійнять, І салдафонів, що з бомбами граються Подихом в пил розім'ять. Щоб пам'ятали й не забували - Поле для того, щоб жить! А не для того, щоб нас убивали, Й нашою кров'ю це поле кропить. Ой, як вийду я ранком на поле І подивлюсь як гуляє весна, Поле моє, життєрадісне поле, Ти ніби пісня моя чарівна.. 20.10.1953 р. СТОЮ НАД ВСЕСВІТОМ Хвиля життя приходить і уходить, За нею інша набіга, І так усі мільярди років Із небуття у небуття. Треба ж було Творцю на небі Установить таке реле, Що кожен рік міняє зими І осінь, що дощами льє. А я стою над цим всім світом Десь в невідомім пункті 'А'. Й вдивляюсь в невідомі далі Й шукаю відповідь, хто я? Певно, у цім незнанім світі - Де ні початку, ні кінця, Нічого я не розумію, Звідки прийшла душа моя? Звідки прийшла, куди полине - Коли промчать літа мої, Невже і справді світ безмежний? - Це не вкладається в мені. І як могло з'явитись слово, Як ще і людства не було? Як слово це було з нічого, То хто ж придумать міг його? І звідки те їх розмаїття, Звідки ті мінуси й плюси? Звідки вони? Мовчать століття. Одні загадки та ікси. Чому таке їх розмаїття І стільки в світі різних мов, А може їх, простіть за дерзість, Не Бог придумав а - любов? Нащо Йому, пробачте люди, Знать було в світі стільки мов, Як не було з ким говорити І світ не відав про любов? 20.8.2001 р. РОЗМОВЛЯЮ З КОСМОСОМ В голові, ніби, в морі - прибій, Що от-от, як фугас розірветься. Скільки задумів, мрій і надій, І не знаю, де все це береться? А думки прибувають, летять, Мов метелики втягнуті грою, Що не знаєш, що з ними робить, І немає від дум тих відбою. Ніби з Космосом я на зв'язку, Й хтось ввімкнув у мій мозок комп'ютер, Щоб ту мудрість з їх вуст записав І її передав я всю людям. 6.6.2005 р. МОЯ ГОРДІСТЬ Я не женусь за славою поета, Бо слави в мене й так хоч відбавляй. І хоч сьогодні вже не та Планета, І вже не той, що був раніше край, Але за честь, за віру, і за волю Я прославляв і буду прославлять, Бо я одну з народом маю долю, І це уже від мене не віднять. Слава моя на кожному масиві, В будинках тих - які побудував. І я горжусь собою і щасливий, Що все тепло, що мав - я людям передав. 18.10. 1968 р. ЩОБ ЛЮДИ РАДІЛИ Це вже не той Ірпінь, що був, Де ми колись гриби збирали, Де ми ганяли голубів, І на дівчаток поглядали. Сьогодні тут кругом асфальт, Будинки - красені, як стріли. Що замість нас, мов, стали в ряд, Щоб наші правнуки раділи. 11.9.2006 р.
