А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

десь присядьте в лузі - В тіні замрієних беріз. І посміхніться помаленьку, І не кричіть мені 'ура!', А краще випийте за Неньку Десь біля самого Дніпра. Бо поки буде жити Ненька І буде жити наш Дніпро - То будуть жить і ті померші Всі, хто людям творив добро. 24.4.2003 р. ВИТВІР ВІКІВ Жінка - це витвір всіх віків Як сатани так і Богів, Бо сам би Бог, скажу відразу - Таку б не зміг придумать Азу. Та створена для того, братці, Щоб нам було з ким розважаться. І все ж, при всіх з нею нещастях - Що від жінок у світі краще? 14.5.2004 р. ВОЛОШКОВИЙ ЦВІТ Ти вдихнула у мене життя І ввірвалась волошковим цвітом. Думав я, що пройшов ураган, Але то ще були тільки квіти. Думав я ураган пролетів, Але він набирав тільки силу, Та коли я про це зрозумів - Хтось від мене украв мою милу. 18.4.1997 р. ЛЮБЛЮ РІШУЧИХ! Все, моя кохана, Все пройде з роками. Зникне впертість, дурість Так, як віз з волами. І тоді віч-на-віч Ти з життям зіткнешся І побачиш, впертим - Щастя не дається. Бо життя, кохана, Любить більш сміливих Тих, що ходять в гори, Де ростуть оливи. Хлопці люблять милих Тих, які сміються, Та відразу в руки... Хлопцям не даються. То ж не плачте, любі, Ви в житті ніколи. Краще ті хай плачуть - Що не ходять в гори. Тим життя й цікаве - Що завжди тривожне... Бавитися... треба, Та не з кожним можна. 4.9.1974 р. ЖУРБА Ходить вечір під вікном З темно-світлим страхом, Гонить в душу перед сном Сум із ніжним жахом. Лізе туга замість сну, Роздирає душу, Ну за що тебе й чому Я чекати мушу? Зорепадом сипле ніч, Тче сріблом травинки, Хтось на небі роздува Зіроньки-жаринки. Мчить на огненім коні Нічка з полонини Ранок в лісі запалить Полум'ям калини. 2.6.1981 р. ЧУЖИЙ Пірнув я в парк, немов у казку, А надімною синь і синь, Ніби в раю щебечуть пташки, Гірчить десь здалека полинь. А я один й нікому діла, Чи я веселий чи сумний, Чому, коли іде неділя - Я в цьому світі, як чужий? 20.9.1978 р. КРАСА Я з красою більше не змагаюсь, Бо краса то - меч який вісить, Той, що зможе тут же хоч із кого Дурня, навіть з генія зробить. 24.5.1978 р НЕВБЛАГАННА ЛЮБОВ Я дивлюсь в твої очі дівочі А вони, ніби зорі ясні, Цілий вечір сказати щось хочуть Та не можуть осмілитись, ні. Я дивлюсь і не можу відвести Свого погляду,- вік би дививсь, Тільки жаль не для мене родилась, Бо для кого родивсь - розійшлись. Розійшлись, як у небі супутники На перетині зоряних мрій, Ніби два переляканих дурники, Коли треба було йти у бій. Коли Місяць росинками срібними Посипав нам для щастя путі, Розійшлись, щоб не плакати більше нам, Щоб не плакать від щастя в житті. А тепер, коли зорі виглядують, Я дивлюсь на їх всіх, як біду, І гоню їх від себе ломакою, Хоч відверто - ще більше люблю. 12.7.1962 р.