А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Краще ти бери снігурку І підемо засівать. Не скрипи ти на світанку, Головою не тряси, Всеодно свою білявку Нам весною віддаси. 12.11983 р. МАНДАРИНКИ От і знову весна. Знову душно в хатині. Сонце манить - у поле, в садок, І стою я в гаю де зустрів очі сині До яких підійти я боявся й на крок. Ми стояли, немов дві жаринки, Де ще й досі тополі ростуть, Я дививсь на її 'мандаринки' І чекав, поки ті підростуть. Я стояв, посміхався і думав: -Йде весна, тане сніг в Ірпіні, Десь у полі співають дівчата І не знав, що співають мені. м. Ірпінь 20.4.1961 р. МОЯ МОЛОДІСТЬ Залишив я молодість В поглядах жіночих, А тому і світяться Ніжністю в їх очі. А тому ще й досі Я дивлюсь їм в очі, Може й ще якась з них Теж чогось захоче? 12.6.1961 р. ОСІНЬ В МІСТІ Осінь прийщла в наше місто зелене Й ходить із пензлем від клена до клена. Листям оранжевим впала до долу Й так від Хрещатика аж до Подолу. Падають листя із лип, і вербички, Ніби пір'їнки - на брук, на травичку. Білі каштани пішли в перукарню І так поголились, що взнать їх вже марно. А потім, коли вже й кущі поголила, То, мов схаменулась: що ж я наробила? І тут же полились дощі, ніби сльози - На голі дерева, на клени, на лози. 30.9.1968 р. ОСІННІ РОЗДУМИ Я не знаю, чому, та мені кожен раз Більше осінь чомусь довподоби, А тому я завжди їй назустріч іду, Як маленька дитина до здоби. Посміхається сонце біленьке, Жовтий лист опадає тихенько, Хиле жалібно листя голівку, Ніби мати стара на долівку. Скільки ж треба людям для утроби, Чому ж жадні вони, як мікроби? 30.8.1965 р. НЕЗНАЙОМКА Перейшла дорогу дівчина мені. Ой, які розумні, а які ясні В неї карі очі, тільки придивись, То в коханні будеш - тільки їй клястись. Перейшла дорогу, стала в стороні, Посміхнулась мило може й не мені, Так кому ж, красуне, ніжні почуття Поглядом кидаєш, у чиє життя? Йдуть-гудуть машини без кінця і краю, Я стою-хвилююся і її чекаю. Вже й товариш сіпає: годі, йдем додому, Тільки як без милої житиму я в ньому? 28.11.1961 р. БІЛІ ГОЛУБОЧКИ Дарували килима дубочки Золотого, як травневі дні. На той килим сіли голубочки, Натомившись у височині. Закружляла віхола над лісом, Стоголоса снігова імла. Наче Українки Лесі пісня, Що в болотах, в скелях - скрізь жила. Золото з берізок облетіло, З кучерявих кленів, ясенів. А колючий вітер зимно, біло З кожним днем все більше скаженів. І коли одного якось ранку Я прокинувсь, виглянув на двір, То побачив шапочки - вушанки, Що їм вітер всім за ніч надів. Надруковані в газеті 'Молодь України' 6.1.1977 р. БЕЗДУШНА ВРОДА Верби, ніби острівці Вибігли з-за хати, Де ж ти, доленько моя, Де ж тебе шукати? Де ж тебе я залишив У лиху негоду І за що я полюбив Ту бездушну вроду? Чи за ніжність, чи за сміх, Чи за синь небесну, Чи за той любовний гріх В ніченьку воскресну? Верби, ніби хмарочки Стали біля хати, Де ж ти,доленько моя, Де ж тебе шукати? 11.5.1978 р.