А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

судити треба, За що вже ти прости мені, За те, що ти надію вкрала На всі двадцять чотири дні. Радієш з того, що дурепа, Що не собі і не людям?.. А я чомусь таємно думав - Що справжня ти, що ти - мадам. 17.11.1978 р. СИЛЬНІША ВІД СМЕРТІ Нічка з зорями шепоче а кругом поля, Скільки кинете ви оком - скрізь моя земля. В небо руки простягають крани голубі, Ніжність з зір вони черпають і дають тобі. Віддають тобі навічно - тільки ти бери І радій, співай, пишайся, що не вийшла з гри. Місяць в золоті полоще твій ,дівчино, стан, А над річкою, над лугом - стелиться туман. Не хвилюйсь, моя дівчино, певен, - прийде час Як ковшом зачеплять зорі і жбурнуть до нас. І де був пісок і глина - виросте трава, І держава - Україна стане, як нова. Зацвітуть сади вишневі і моя земля Стане казкою для всіх нас также, як зоря. Як для мене ти, кохана,- йшов би навмання, Так цілуй життя, дівчино, звечора до дня. Обнімай життя як можеш, помислом душі, Щоб співали для людини, навіть, комиші. І щоб ті їм розказали, як сто літ назад В комишах за волю-щастя помирав Остап. Біля нього Соломія краплями без сну День і ніч життя вливала за любов йому. І, здавалось, смерть ось поруч, захолоне кров, Та життя сильніше смерті, де життя - любов. 14.10.1962 р. В ГІДРОПАРКУ Зоре моя ясна й незгасима, Світлоока загадко моя! Ти пригляньсь, як осінь притрусила Лавочку, де ти була і я. Як навколо все осиротіло, І Дніпро став, як бульдог якийсь, Продуває сирістю все тіло - Тільки не теплом як ти колись. А пекучим, злючим листопадом, Груднем посивілих каменюк, Де колись під світлим зорепадом Пив тепло з твоїх коханих рук. 21.9.1967 р. ЯК ЗГАСНЕ ДЕНЬ Як зійде зоря в небі ясна Й сховається в синім гаю, Я знаю: день божий погасне Й згадаєш про вірність мою. Однако мене покохаєш, Й захочеш втекти - не втечеш, Бо де ж ти, моя дорогенька, Ще більшого дурня знайдеш? 22.11.1968 р. ЯКЩО ВАС ЧЕКАЮТЬ Коли в лісі птахи співають - То хочеться жити і жить, Тим-більше як зорі кивають, Гукають в гаю побродить. Тоді і душа молодіє, І дишеться, ніби в раю, І море найглибше міліє, Як вас хтось чекає в гаю. 30.11.1968 р. ТИ ДУМАЄШ, Я ТОБІ ВІРЮ? Ти думаєш, я тобі вірю, Що ходиш у гай ти сама, Як птахи щебечуть у квітах, Як в полі гуляє весна? Чи може вважаєш, що можна Сьогодні буть там, завтра тут Як хвильками жито гуляє І маки у полі цвітуть? Бо знаю, все те, що говориш - Не більше як просто слова, Бо знаю, що ти б не сміялась, Щоб в гай ти ходила сама. 5.11.1968 р. ПОРТ КОХАННЯ Світлані Скільки живу, благаю небо, Щоб ти завжди цвіла, як мак, І щоб завжди я мчавсь до тебе - Як в рідний порт летить літак. І скільки б порт не пустував той, Собі не можу допустить, Що в порт мого кохання зможе Літак хтось інший посадить. І знать, що в сонце і негоду, Зможеш завжди мене прийнять, Й за це сьогодні, як ніколи Я хочу келих свій піднять!!! 25.9.2003 р. ВИПИЙТЕ ЗА НЕНЬКУ! Якщо помру, не плачте друзі, Страшенно не люблю я сліз, А краще