Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Або ви влаштовуєте його як донор.

Слово вдарило, ніби у дзвін, і повисло в повітрі. Крокодил завмер із роззявленим ротом.

— Ви розумієте, що означає бути донором при Махайроді? — продовжувала Шана. — Ви розумієте, що він може висмоктати вас досуха, просто торкнувшись рукою? Зробити інвалідом, ідіотом, рослиною?

Крокодил мимо своєї волі пригадав чорний ліс на острові, розсипання сухої трави, падіння листя на голову.

— Хто він такий узагалі?

Шана стиснула губи:

— Екстреміст. Боєць без гальм, без етики, без сумнівів. Фізіологічно — чудовисько. Соціально — Консул Раа з коефіцієнтом «один». Коли я дізналася, що він своїм же наказом призначив себе інструктором Проби в групі Тимора-Алка…

Вона обірвала себе: здавалося, проковтнула останні слова й похлинулася ними. Закашлялась. Відійшла до фонтана й напилася, схилившись до води, ледве торкаючись її губами.

— Я бачив, як він стрибнув за хлопчиком у водоспад, — сказав Крокодил. — Він ризикував життям. Не замислюючись. Можна я…

— Звичайно, пийте.

Перед фонтаном він на секунду зупинився, розгубившись. Руки він давно не мив, крім того, пити з пригорщі у чужій оселі здалося йому неправильним; чашки, звичайно ж, не було. «Повноправний я громадянин чи ні», — подумав Крокодил, уставши на коліна, й напився, як місцеві, ледь торкаючись губами води.

— Махайрод весь час ризикує життям, — сказала Шана. — Його інтуїцію поставлено в ранг національного надбання. Він приніс багато користі Раа… але він легко жертвує чужими життями. Не замислюючись.

— Правда?

— У його авантюрах загинули десятки людей. І всі перед початком роботи активували спеціальний договір, до якого було залучено готовність умерти завчасу.

— Ви хочете сказати, вони не знали про ризик? — пробелькотів Крокодил.

— Вони знали про ризик! — гаркнула Шана, на секунду ставши схожою на стару хвору левицю. — А от ви — ви не знали, що таке донорство, коли давали йому згоду там, на острові!

— Він урятував вашого внука, — докірливо сказав Крокодил.

— Спершу він убив мого внука… Сто чортів!

І Шана, згадавши, видно, що вона пані сама собі, припинила ходити туди й сюди по кімнаті, повернулася на місце, сіла, схрестивши ноги, на трав’янисту підлогу й завмерла.

— Судовий розгляд, — обережно почав Крокодил, — на який мене викликали… Це ж ваша вигадка, чи не так?

— Так, — вона блиснула очима. — Зі своїм коефіцієнтом соціальної відповідальності Махайрод любісінько плює на закони, зокрема й на засадничі закони Раа. Зате — непорушний авторитет, соціальний лідер, надія планети, — її губи скривились. — Цей суд зменшив індекс мені, а не йому, але принаймні я отримала інформацію.

— І, — Крокодил знову всівся на траву, — коли я поїду додому?

— Щойно Махайрод почне свій проект без Тимор-Алка.

— А коли він думає почати проект?

— Вам видніше. Ви активували з ним угоду.

— Попередню, — зізнався Крокодил.

— За початком не стане.

— Він не відмовиться так просто від участі Тимор-Алка.

— Та й вам не просто повернутися додому, чи не так?

— Він, — Крокодил занервувався, — схоже, надає великого значення цьому проекту…

— Він завжди надає великого значення, — терпляче кивнула Шана. — І коли-не-коли справді стає рідному світу в пригоді. Та свого внука я йому не віддам.

Вона глибоко зітхнула й підвелася, даючи зрозуміти, що все сказано, розмову закінчено.

— Чому б вам із ним не поговорити? — Крокодил теж устав. — З Тимор-Алком? І пояснити все, що сказали мені?

— Він повноправний громадянин. — У голосі Шани пролунав гіркущий сарказм. — Він не дозволить, щоби бабуся давала йому вказівки. Особливо, коли йдеться про великого, незрівнянного, блискучого, незбагненного Махайрода…

Вона обірвала себе, підійшла до фонтана й із силою плеснула собі в обличчя водою.

— Як я дізнаюся, що ви не блефуєте? — спитав Крокодил. — Що ви маєте силу відправити мене на Землю?

Вона стряхнула краплі з кінчиків пальців:

— Ви недовірливий…

— Махайрод уважає, — Крокодил не втримався, — що мою візу оформлено без порушень і шансів на скасування нема.

— Махайрод не спеціаліст у міграції, — сказала Шана з надзвичайною поблажливістю в голосі. — Добре, я надам вам… докази, хоч як це принизливо. А тепер — у мене є деякі справи. Ви можете піднятися на другий поверх або на дах, там чудово спиться. І так: туалет на подвір’ї.

Хлопчисько сидів на порозі з аркушем бересту на колінах. Праворуч і ліворуч від нього висіли в просторі об’ємні графіки; лівий повільно обертався. Правий був схожий на відбиток пальця в чотирьох вимірах. Тимор-Алк гриз кісточку вказівного пальця на лівій руці, а правою дряпав кутик бересту, вглядаючись у текст, такий стрімкий, що окремі слова й фрази випліскувалися за межі носія й повисали в повітрі.

«…рівень організації — поліпептидний ланцюг, — прочитав Крокодил. — У первинній структурі всі зв’язки ковалентні. Наступний, вищий… на водневій основі…»

Він силкувався згадати, що означають терміни, й зрозумів тільки, що вони знайомі йому. Мають земні аналоги. Можливо, їх вивчають у школі.

Тимор-Алк, клацнувши, згорнув обидва графіки, покосився на Крокодила, впустив під ноги берест:

— Чого від тебе цього разу хочуть?

— Я б на твоєму місці підслухав.

— Ага, там акустичний фільтр стоїть, — повідомив Тимор-Алк зі стримуваною люттю. — З часів моїх пелюшок, коли мені не треба було знати певних речей… Нічого: зате для бабусі я немовлятко навіки.

Навіть у сутінках цього вечора була помітна темно-зелена тінь на щоках Тимор-Алка — знак нової бороди.

— Бабуся тебе любить, — сказав Крокодил і внутрішньо перекосився від раптово усвідомленої заяложеності цієї фрази.

— Ага, — байдужно повторив Тимор-Алк.

Ніч у цьому лісі була значно темніша за ночі на острові. Вогники світилися тільки в корінні, тьмяно, наче з-під землі. Нічні комахи ховались, і тільки поодинокі скрипи й шурхоти виказували