Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Вона називала тебе інфантильним самцем. Вона вважає, що ти не гідний свого статусу, — тихо сказав Тимор-Алк. — І мені здається, вона страшенно любила тебе раніше. Їй соромно, вона хоче ставитися до тебе, як до всіх, але не може.

— Тонкий психолог, — після короткої паузи зауважив Айра. — Далебі, міг би й промовчати. Тепер останнє питання: чи готовий ти, активувавши договір про нерозголошення, чи готовий ти не обговорювати проблеми нашої майбутньої роботи ні з ким, навіть зі своєю бабусею?

Горло Тимор-Алка здригнулося.

— Це залежить від того, — сказав він тихо, — чи активую я такий договір.

— У разі, якщо активуєш. Ідеться про те, чи зможеш ти берегти таємницю проекту від усіх. Зокрема й… ти зрозумів.

— Якщо підпишу, — Тимор-Алк звів рішучі очі, — то берегтиму. Це не слід обговорювати.

— Який твій рівень соціальної відповідальності?

— Один до мільйона.

— Молодець, — сказав Айра, і в голосі його пролунало виразне задоволення. — Будеш призначений старшим соратником, у той час як наш друг мігрант, згідно зі статусом, не може сподіватися високої посади… Та ми ж не кар’єристи, чи не так? Для нас важливіша справа.

— Яка справа? — не витримав Крокодил.

Айра простягнув долоні над озерцем.

Його поверхня взялася брижами. У глибині, в темній каламуті, проступили нечіткі рядки, обриси; Крокодил, хоч як зорів, нічого не міг прочитати.

— Попередня угода про формування оперативної групи, — повідомив Айра, — готова до активації.

— Ми так не домовлялися, — напружено сказав Тимор-Алк. — Я не стану активувати те, про що нічого не знаю!

— Це попередня угода, — Айра примирливо кивнув. — Я запрошую вас увійти до групи під моїм проводом. Мета — невідкладні дії щодо стратегічного балансу Раа.

Тимор-Алк так надувся з гордощів, що Крокодил занепокоївся — аби не луснув хлопчина.

— Активуємо, — сказав Айра.

Він торкнувся долонями води. Крокодилові здалося, що вона стала під його руками в’язкою, ніби смола, але коли сам опустив руки в озерце, нічого незвичайного не відчув.

Останнім торкнувся води Тимор-Алк.

— Вітаю, колеги, з новим статусом, — Айра легко отряхнув долоні. — Попередня угода ще не робить вас учасниками групи, але накладає зобов’язання. Ти, Андрію, цими днями повинен підняти свій індекс соціальної відповідальності, я вже не знаю як, думай. А ти, Тимор-Алку…

Хлопчисько зашарівся чи то від гордощів, чи то з хвилювання. Айра кивнув йому і роззявив було рота, але цієї миті над його головою від дерева відділилась оранжева квітка:

— Невідкладний виклик, Консуле.

Айра торкнувся вуха, підмикаючи внутрішній комунікатор:

— Так…

Завмер, схиливши голову до плеча, прислухаючись до невидимого співрозмовника. Обличчя його набуло відстороненого, майже сонного виразу.

— Я йду, — сказав він уривисто. — Зрозумів.

Він закінчив фразу, уже стоячи; кивнув згори вниз Крокодилу й Тимор-Алкові:

— Летіть додому, чекайте виклику. Два-три дні, не більше.

І він зник, як зникав, бувало, на острові — розчинився серед вологих стовбурів, канув у складений гармошкою простір.

— Це не вимагає ресурсів, — авторитетно заявив хлопчина. — Дистанційні курси з соціології, економіки, ну, їх багато. З кожної галузі тисячі курсів… Я встиг пройти три спецкурси до Проби й ось тепер ще один закінчив.

— І ці курси дають тобі індекс відповідальності?

— Ні. Щоб заробляти індекс, треба весь час щось робити — брати участь в обговоренні, висловлювати компетентну думку, вміти формулювати думки, небанальні й водночас недурні. А вже для того, Щоб цю думку мати й міркування формулювати, треба навчатись!

Хлопчиська пойняла ейфорія; повноправний громадянин, він уважав себе дорослим, але весь був як на долоні. Ще кілька годин тому він смертельно боявся й не знав, чого сподіватись від Айри; він розсварився з бабусею, мабуть, уперше на віку, і весь був пригнічений страхом, непевністю, провиною. Тепер, переможець, спеціальний учасник стратегічної програми, він ніс свою перемогу бабусі: хай знає, чого досяг онук майже одразу після Проби!

— Стратегія та стабільність Раа — звичайно, їм важливо, який індекс їхніх людей! Це якщо ти приставкою до синтезатора йдеш працювати чи сортувальником пилку, наприклад, тоді однаково, який у тебе індекс. Тоді можна, мабуть, бути тупим… Якщо ти Пробу проходив, щоб потім тупити й весь час хропти. А якщо ти Пробу проходив, аби стати громадянином…

Хлопчисько затнувся — пригадав, мабуть, що громадянинові слід бути стриманим, і замовк.

Човник був готовий рушати. Екран, схожий на крижану стінку, транслював картинку з орбіти: зеленаво-бірюзовий диск Раа, наполовину затемнений уночі. Ніжна шкірка атмосфери. Крокодил приплющив очі; інформації на сьогодні було більш ніж досить. Мабуть, із лишком.

Стриманості Тимор-Алкові стало хвилини на півтори:

— Так ось: тобі присуджують індекс відповідальності, й далі від твоїх дій залежить, росте індекс чи падає. Всі соціальні й господарчі питання…

— Поясни мені, — перервав його Крокодил, — чому Айра для своєї оперативної групи обрав нас. Що, в нього нема когось із більшим досвідом, ніж у тебе, чи компетентнішого за мене?

Тимор-Алк затнувся, і його зеленаві щоки порожевіли:

— Щодо мене — ти сам чув. Йому потрібен хтось… як я. Напівкровка, чутливий… уже й не знаю навіщо.

— Таких, як ти, на Раа мало?

— Небагато, — лаконічно відказав Тимор-Алк. — І вони не проходять Пробу, щоб ти знав.

— Зрозуміло, — озвався Крокодил. — А що цінного в мені?

Хлопчисько знизав плечима.

Вони стартували — майже непомітно, тільки здригнулися крісла, екран потемнів на хвилину і знову прояснів, і на ньому з’явилися далекі зорі. «Я просто щасливець, — похмуро подумав Крокодил. — Отак я ще й зроблю поступ у місцевій ієрархії, старим буду засідати в кімнаті з величезним скелетом, і всі будуть звертатися до мене не інакше, як «Бажаю здоров’я, Консуле…»

— Так ось, — Тимор-Алк не міг мовчати, — усі соціальні й господарчі питання проходять через голосування. Думку кожного