Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Мене звуть Айрі-Кай. Я Консул Раа. Що це таке, чудово знає інформаторій, а отже, і ви знаєте.

Крокодил нервово сковтнув.

— Ще одне моє ім’я — Махайрод, — вів далі Айра. — Моя нинішня робота — стратегічна безпека Раа. З правом бути інструктором Проби, звичайно ж.

Вони сиділи на траві біля круглого озерця, наче коло круглого столу. Ніби посли ворожих країн, із прямими спинами, з настороженими поглядами; Айра всміхався. Тимор-Алк сидів незворушний, поклавши долоні на тонку тканину своїх шортів.

— Мій повний послужний список вилучено із загального доступу, — продовжував Айра. — З уривками можу вас ознайомити… якщо виникне така потреба. Зараз я починаю один важливий проект і покликав вас, щоб обговорити можливість спільної роботи.

Пальці Тимор-Алка ледве здригнулися, стискаючи край тканини.

— Дуже важливої роботи, — вкрадливо продовжував Айра. — Між нами або виникне довіра, і тоді ми досягнемо успіху, або не виникне, й тоді ми полишимо спроби… Тепер я відповім на будь-яке питання будь-кого з вас і беруся відповідати чесно.

Тимор-Алк сплів пальці. Він умів панувати над собою, як розважливий хлопчик шістнадцяти років, але не більше.

— Так? — Айра повернув до нього голову.

Тимор-Алк глибоко зітхнув:

— Навіщо я вам потрібен, Консуле?

— Саме враз! — серйозно озвався Айра. — Вітаю, мені потрібен не ти. Мені потрібен метис-напівкровка, який пройшов Пробу, з низьким больовим порогом, і має низку корисних для справи властивостей. Якщо ти відмовишся — це буде для мене справжнім струсом. Та я тебе не змушуватиму.

Тимор-Алк знову зітхнув, його пряма спина ледь зігнулася:

— Правда, що ви…

— Що я?

— Правда, що ви… Дестабі?

— Якби я не був Дестабі, ти б зараз був у могилі, — незворушно кинув Айра. — Я думав, це лежить на поверхні.

Тимор-Алкове обличчя, що завжди відповідало на душевні переживання зміненням кольору, стало блідо-салатним. Як у човні дорогою на острів. «Дестабі, — занепокоєно подумав Крокодил, — слово, що не має смислу. Як довго я живу на Раа й лишаюся телепнем, наче першокласник на лекції з опору матеріалів…

— Ще запитання?

Тимор-Алк нахилився вперед, зачерпнув долонею з круглого озерця й напився, роняючи краплі на шорти, уже трохи зім’яті.

— Добре, — Айра кивнув. — Андрію, а ти хочеш що-небудь спитати?

— Хто такий Дестабі?

— Той, хто може локально впливати на природу матерії й принцип співвідношення її з ідеєю.

— І воскрешати мертвих?

— Я сказав «локально впливати». Я не сказав — творити чудеса, діставати тваринок із капелюха й літати, як птах. Та це, мені здається, саме те, про що ти питав.

— Ні, — сказав уражений Крокодил. — Я хочу знати, чи можеш ти воскрешати мертвих!

— Можу. Та не мушу, — Айра осміхнувся.

— Ти обіцяв відповідати чесно.

— Я не обіцяв тригодинних лекцій.

Крокодил подивився на Тимор-Алка. На вид хлопчині повільно-повільно, як із піпетки, поверталася барва.

— Розумієш, це слизька тема, — іншим голосом повідомив Айра. — Якщо наша справа дійде хоча б до старту, ти дізнаєшся про мене більше, ніж тобі б хотілося. Та поки… Твоя черга, Андрію. Розкажи нам про себе в дусі «а насправді я…» і так далі.

— Мене звуть Андрій Строганов, — повільно сказав Крокодил. — Я мігрант… із Землі. Перекладач… із певних земних мов. Розлучений. Є син. Причин міграції не знаю. Рідної мови не пам’ятаю… Пройшов Пробу. Повноправний громадянин Раа. От і все.

Тимор-Алк насупився. Цієї миті він ненавидів себе за те, що щоки його й вуха, допіру зеленаво-бліді, налилися кров’ю.

— Тобі все ще сниться твій син? — Айра примружився.

Крокодил здригнувся:

— Так… Звідки ти знаєш, що він мені снився?

— Те, що бачиш під час випробування в колі, потім сниться багато разів.

І обидва, не змовляючись, поглянули на Тимор-Алка. Той втягнув голову в плечі.

— У тебе лишилися питання до Андрія? — м’яко спитав його Айра.

— Ні, — хлопчина опустив очі.

— У мене є питання до тебе, Айро, — сказав Крокодил.

— Так?

— Що ти бачив у колі, коли сам проходив Пробу? Було ж у ті часи аналогічне випробування, воно стандартне, ні?

Тимор-Алк здивовано звів очі. Айра всміхнувся:

— Я бачив дівчину на ім’я Альба. Вона кликала мене. І вмирала.

Він усміхався широко й відкрито. А Крокодилові аж мороз пішов поза шкірою.

— Мене не питай, — швидко сказав Тимор-Алк. — Андрію, мене не питай!

— Я й не збирався, — розгублено пробурмотів Крокодил. Хлопчисько, мінливий, як небо, знову зблід, і очі якось надміру блищали.

— Твоя черга, — вкрадливо звернувся до нього Айра. — Ми, бач, були в міру відверті. Тепер ти.

— Мене звуть Тимор-Алк, — парубок уже опанував себе, і голос його майже не тремтів. — Я метис. Мій батько — Тінь. Моя мати мертва. Моя бабуся сказала, що відмовиться від мене, якщо я прийду на виклик… Консула Махайрода.

— Не відмовиться, — запевнив Айра. — Лякає.

— Це все, — Тимор-Алк раптово охрип. — Питайте. Тільки…

Він благально глянув на Крокодила.

— У мене до тебе питання, — ще вкрадливіше почав Айра. — Що саме бабуся розповідала тобі про мої стосунки з твоєю матір’ю?

Хлопчисько облизнув губи:

— Насмілюся зауважити, Консуле…

— Облиш це словесне сміття.

— Бабуся вважає, що ви ненавидите мене тому, що я схожий на мого батька. Вона цього не приховує.

— Настільки не приховує, що мені вуха запухли від її доган, — зауважив Айра. — Все?

— Ні.

— Прекрасно, — Айра всміхнувся. — Мила Шана, все-таки пристойність для неї — над усе… Що вона ще казала?