Мігрант - Марина та Сергій Дяченко
— А хлопчик?
— Що?
— Хлопчик чотирнадцяти років — вигадав би інший світ?
— Так, — Крокодил замислився. — Мабуть. Там були б дальні космічні польоти й небезпечні вороги, з якими треба боротися. І перемагати, — Крокодил затнувся. — Знаєш, Проба… якоюсь мірою… годиться, так. Протез найвищої мети. У цілковито безглуздому світі.
— Протез найвищої мети, — повільно повторив Айра. — Знаєш, Андрію…
Він хотів щось сказати, але раптом урвав себе:
— Нехай, це потім. Сподіваюся, ти почитав дещо з історії й знаєш, що Раа — не штучний світ, але ідеальний. Його створено волею Творця згідно з його задумом, це не припущення і не частина чийогось учення, а науковий факт. І я тебе запевняю: ні Проба, ні стабілізатори не входили спершу в цей задум.
— «Я тебе запевняю» — це форма доказу? — здивувався Крокодил.
— Тобі ніхто не казав, що в певних галузях інтуїція — головний інструмент пізнання?
— О так. Світ плаский і стоїть на трьох китах. Це інтуїтивно зрозуміло… До речі, чому все-таки на Раа нема космічних програм?
— Що ти маєш на увазі?
— Маю на увазі польоти в дальній Космос, космічні кораблі, а не орбітальні станції. На Землі, припустімо, для цього бракує ресурсів. А на Раа?
— Ще одне гарне питання, — помовчавши, сказав Айра. — Ти бачиш те, чого не бачу я, тому що дивишся під іншим кутом зору… Скажімо так: ми не знаємо, чи входять дальні космічні польоти в задум Творця. А тепер скажи мені важливе: на Землі передбачений кінець світу?
— Так, — зізнався Крокодил, помовчавши. — Цілком точно.
— Отже, ідея, закладена в підвалини Землі, передбачає історію: народження, зростання, зрілість, старість, завершення. Досягнення мети.
— Смерть не може бути метою.
— Я не сказав «смерть», я сказав — «завершення»…
— У підвалини Землі не закладено жодної ідеї! — перебив його Крокодил. — Тільки матерія та її властивості. І тепер, коли ми говоримо, Земля вже існує, по ній бродять здоровезні тварюки з холодною кров’ю й сруть крижаним лайном на твою філософію…
— Андрію, а який, по-твоєму, задум Творця щодо Раа?
Крокодил затнувся.
Зала на орбітальній станції була схожа на казковий ліс, де могли б жити добрі ведмеді, чи гноми, чи навіть кентаври. Крокодил не вперше зазначив, як добре обстава на Раа сприяє розслабленню. Доброзичливому спогляданню. Як добре слухати в лісі цикад, під землею — співочих кротів, як комфортно струменять ручаї, як м’яко порипує мох…
— Щось на кшталт «живемо всі злагідно на м’якій травиці, ніхто нікого не їсть», — процідив він, внутрішньо аж здригнувшись від фальшу. — Та не знаю я! Чого ти від мене хочеш?
— Ти пройшов Пробу, — Айра дивився йому в очі. — Ти повноправний громадянин Раа. Ти маєш право брати участь у певних спеціальних програмах, гм, заходах… Який, до речі, в тебе індекс соціальної відповідальності?
Рипнуло дерево над головою Айри. Від стовбура відділилася, на ходу розкриваючись, яскрава оранжева квітка.
— Консуле, ваш відвідувач прибув, — повідомив комунікаційний пристрій.
— Проведіть.
— Прийнято.
Квітка обсипалася, прикрасивши траву пелюстками, й зів’яла.
— Мені зачекати? — нервово спитав Крокодил.
— Чого? — здивувався Айра.
— До тебе відвідувач, наскільки я зрозумів.
— Ну, це до нас відвідувач… То який у тебе індекс відповідальності?
— Один до п’яти мільярдів, — зізнався Крокодил.
Айра недовірливо звів брови:
— Ти що ж, анкету ногою заповнював?
— Як умів, так і заповнив.
— Оце так мігрант! — Айра похитав головою. — Права отримав, а обов’язками підтерся?
— Мене ніхто не попереджав, що це так важливо.
— Треба було читати й питати. Треба було не після Проби, а першого ж дня на Раа спитати інформаторій: «А що таке соціальна відповідальність? Як її добувають? Який у ній зиск?»
— Першого дня, — сказав Крокодил, — я був заклопотаний дещо іншими проблемами.
Розсунулося гілля кущів, і на галявину в супроводі вже знайомої Крокодилу жінки вийшов Тимор-Алк; його волосся відросло, і салатна маківка стала густо-зеленою. На парубкові були звичайні для Раа світлі шорти й вільна сорочка, але дуже тонкої роботи, з дрібненькими візерунками на комірці, рукавах і холошах. Він скидався на улюблену ляльку, одного разу забуту під дощем, а потім відмиту, вичищену, тричі розчесану, одягнену в найкращі шати й змащену пахощами; щось у ньому було від змарнілого домашнього хлопчика, який після дембеля нарешті побував у дбайливих материнських руках.
Крокодил раптом зрадів так, як не радів нікому, мабуть, із дитячого садка. Коли забирати його прийшла не мама, як звичайно, а батько, який ще не поїхав ні до якої Америки, а просто жив окремо. Крокодил так пишався перед вихователькою й дітьми, особливо перед одним хлопцем, із яким вони були суперниками…
— Вітаю! — Він ступив назустріч зеленоволосому і подав руку. — Вітаю, зелена паросте!
Губи в Тимор-Алка здригнулись. Він теж зрадів, здається, побачивши Крокодила, але минула майже секунда, перш ніж він дозволив собі всміхнутись.
— Радий тебе бачити, — сказав він Крокодилові дещо офіційно і перевів погляд на Айру: — Бажаю здоров’я, Консуле.
— Спасибі, що знайшов час, — Айра кивнув. — Ми можемо починати, чи тобі знадобиться кілька хвилин, аби звикнути?
«Інструктор, — подумав Крокодил. — Знайома манера».
— Одне питання, — Тимор-Алк знов поглянув на Крокодила. — До тебе, Андрію.
— До мене?!
— Хто ти насправді? — спитав Тимор-Алк.
Крокодил розгубився. Потім із силою провів рукою по гладенькому, виголеному напередодні підборіддю:
— А, ти он про що… Я не співробітник Айри, якщо ти це маєш на увазі, я всього-на-всього мігрант. Власне, я той, за кого себе видаю…
І він замовк, відчуваючи, як тане радість.
— Добре, — Айра кивнув. — А я цілком випадково хотів розпочати нашу розмову саме із взаємних рекомендацій: «Насправді я…» Тому що справа, яку я хочу
