Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

і Крокодил зміг прочитати каліграфічно виписане на дні послання: «Андрієві Строганову. Згідно з аналізом Усесвітнього Бюро міграції, мова не є невід’ємною частиною особистості землянина, а є лише частиною культурної традиції, набутої в процесі виховання. Довідка: мову визнано невід’ємною частиною особистості виключно уродженців Саті й Леґх. Ваш протест відхилено».

— П’ять секунд, — задумливо сказав Айра.

Крокодил зціпив зуби, намагаючись перебороти розчарування.

— Я ж сказав, що вони відмовлять, — нагадав Айра. — Я знав про Саті й Леґх — ці народжуються зі знанням мови, у них мозок такий має устрій. Дві раси на Саті, і, розкроївши їм череп, можна визначити, хто якою мовою розмовляє.

— Ох, — сказав Крокодил.

— Так. А на Леґх усього одна раса, але знання мови в них пов’язане з відчуттям координації. Тобто особина, якимось чином позбавлена мови, не змогла б донести ложку до рота й відрізнити верх від низу. Щоправда, вони не їдять ложками. Вони взагалі не гуманоїди. Тому на Раа нема мігрантів із Саті та Леґх, — Айра всівся на траву й схрестив ноги.

— Ти їх бачив? Звідки ти все це знаєш?

— А я багато чого знаю, і так, я їх бачив, — Айра почухав кінчик носа. — Наступний запит, туди ж: вимога повернути пам’ять про два роки, вилучені в якості оплати за візу. Плату здійснено: двох років наче й не було. Та пам’ять офіційно не входить до пакета. Загадай її назад.

— І мені відмовлять?

— Подивимось.

Крокодил, набравши у груди повітря, повторив процедуру запиту. Система замислилася цього разу на сім секунд; потім прийшла відмова: «Оскільки пам’ять про два вилучених роки дійсна лише за фактом прожитих років, її повернення поза прожитий час неможливе. Ваш запит відхилено».

— Сім секунд, — пробурмотів Айра. — Мало, мало; схоже, твоя справа в них чисто обкручена, нема до чого підкопатися… Ось що: загадай набір документів, які не входять до особистого інформаційного пакета.

— Це як?

— Та не важливо, ти загадай!

Крокодил підсвідомо чекав, що милий голос інформаційної системи виявить роздратування. Ба ні, так само ласкаво його попросили залишатися на зв’язку, і за чотири секунди прийшла відповідь: документів, що не входять до особистого пакета, не існує.

— А це от погано, — сказав Айра.

— Решта було добре?

— Я сподівався, вони хоч хвостик десь залишили, хоч ниточку… Виходить, Андрію, ти мігрував цілком законно, їм навіть нема чого приховувати.

— Спасибі, — сказав Крокодил, помовчавши.

— За що?

— Що клопотався про цю справу. Ти ж про неї клопотався?

— Та немає за що… У нас є ще кілька хвилин, на розминку, загадай інформацію про мотиви рішення, пославшись на пункт двадцять шість непарного законодавства про права особистості мігранта.

Не перепитуючи й не намагаючись зрозуміти, Крокодил торкнувся води плашкою на ланцюжку. Відповідь прийшла моментально: «Непарне законодавство не чинне проти гуманоїдів, що мігрували на Раа з третьої зони. Запит відхилено».

— Зрозуміло, — сказав Айра, жуючи травинку. — Гаразд… Я подумаю ще.

— То це не безнадійно?

— Поки що безнадійно. Та я подумаю, я ж сказав.

— Дякую, — глухо повторив Крокодил.

— Якби ти був ніжною панночкою, я перепросив би, — повідомив Айра, спостерігаючи за ним. — Жорстоко давати людині надію, а потім забирати її. Та ти подужаєш, я сподіваюся?

— Подужаю.

— Чудово. Тепер, коли ти бачиш, як трепетно я про тебе піклуюся, подбай трохи про мене, гаразд?

— Готовий.

— Ти ж любиш Землю і добре її пам’ятаєш?

— Так, — Крокодил стримав зітхання.

— Який задум Творця щодо Землі?

Крокодил роззявив рота. Він сподівався чого завгодно. «Може, Айра жартує?»

— Ти жартуєш?

— Ні.

— Звідки я можу… таке знати?

— Я не питаю, що ти знаєш. Я питаю твоєї думки.

— Навіщо? Ти не священик, не філософ… Наскільки я встиг зрозуміти, ти абсолютний практик…

— Так. І який, ти вважаєш, задум Творця щодо Землі?

— Гадки не маю! — Крокодил розгубився. — Існує точка зору, що це… тимчасове місце, де перебуває людина, де вона має пройти тисячу випробувань. І від того, як вона впорається з ними, залежить її подальша доля.

— Тобто життя на Землі — своєрідна Проба?

— Так. Можна й так сказати. Проба, де від людини вимагають стрибнути вище голови… Стати сильнішою, стати більшою, ніж вона навіть могла припустити. А потім, якщо вона впорається, їй дадуть повне громадянство. Десь там. Можливо. Та тільки… чистота експерименту — нуль, умови жахливо нерівні, ну і…

— Тобто ти вважаєш, що задум Творця на Землі викривлений?

— Айро! — виразисто сказав Крокодил. — Я готовий відповісти на будь-які питання, крім дурних. Я не можу збагнути задуму Творця на Землі — в принципі не можу, розумієш? Як я можу судити, викривили його чи, навпаки, прекрасно виконують?

— Можеш, бо ти частина задуму.

— А я не певен, що задум узагалі існує! Розумієш, Земля цілком матеріальна, і матерія лежить в основі й породжує ідею, це цілком точно, я це бачив!

— Видющий, — Айра всміхнувся. — А в чому головна відмінність між Землею та Раа, як ти вважаєш?

— Землі нема. Раа… є.

— Тужу разом із тобою, — повідомив Айра нітрохи не тужливо.

— Вибач, — сказав Крокодил. — Та Раа з точки зору землянина — цілком… штучне утворення.

Він замислився вже серйозно. «На Раа нема війни й злочинності, на Раа ні конкуренції в звичному для землянина вигляді, на Раа нема нормального мистецтва, нема літератури, крім любительської. На Раа, схоже, нема релігії, немає культу, нема, прости Господи, телебачення…»

— Це, — почав він, добираючи слова, — ніби дівчинка чотирнадцяти років захотіла вигадати комфортний світ, де хотілося б жити. Ні болю, ні страху, ні втрат. Ні жертв, ні хижаків. Свобода, спокій, і смерть у глибокій старості…