Мігрант - Марина та Сергій Дяченко
Вітер торкнувся Крокодила, і по спині поповзли мурашки. Він дивився на малих і не міг позбутися від думки, що за якихось кілька років вони вирушать проходити Пробу. Будуть долати свій страх і біль, ходити по вугіллю, проливати кров; вип’ють галюциногенної гидоти й побачать, марячи, бридке й жахливе. І хтось із них, може, не витримає й залишиться на все життя в статусі залежного. А хтось, може, загине. Тому що в спробі бути більшим, ніж ти є, життя небагато вартує.
«А може, і ні, — сказав він собі, над силу відвертаючись від хлопчаків і продовжуючи йти вулицею, схожою на довгий балкон над водою. Може, вони повернуться додому переможцями, пройдуть навчання й почнуть працювати офіцерами в міграційному центрі… І дітей своїх (а в них обов’язково будуть діти) стануть ізмалечку готувати до найважливішого часу в житті — до Проби…
Ким були ті троє, в кімнаті з величезним скелетом? Один із них — Консул Раа, але не старий. Той — «співробітник прокуратури». Розпливчасте поняття. Можливо, нова рідна мова Крокодила хибила, не забезпечуючи необхідного словникового запасу в спеціальних галузях. Тимор-Алкова бабуся — співробітниця Міграційної служби Раа. От із ким би побалакати про справу… Крокодил випадково опинився на межі чийогось конфлікту. Він ніколи не дізнається справжнього сенсу сьогоднішньої сцени. Айра — річ у собі, назавжди незнайомець, і та розмова на нічному пляжі, ілюзія розуміння, що раптово виникла, — міраж, епізод, смислова голограма. Було й розвіялось.
Він зупинився перед великою панеллю з безліччю гнізд, підніс своє посвідчення й поєднав річні кільця дерев’яної плашки з такими ж на приймальному пристрої.
— Андрій Строганов!
— Транспорт, — сказав Крокодил. — Додому.
* * *
— Це ти?!
Камор-Бал дивився з екрана, зануреного в акваріум. Над його головою повільно пропливали риби.
— Вітаю, — Крокодил усміхнувся трохи запопадливо. — Просто хотів побачити тебе… Спитати, як справи.
Камор-Бал був змарнілим. Очі запали. Довгого волосся, зібраного у хвіст, більше не було — замість нього коротенький їжачок, ледь відрослий після стрижки наголо. Хлопчисько переживав тяжкий час — час після заваленої Проби.
— Я не винен, чесне слово, — щиро сказав Крокодил. — Я навіть не знав… що все може так обернутися.
— Ти не винен, — неохоче після паузи визнав Камор-Бал. — Мені вже пояснили, що винен тільки я сам.
— У чому ти винен? Я знаю багатьох людей, які вчинили б так само, — швидко сказав Крокодил. — Просто зопалу. Це були справжні люди, сміливі, нормальні люди…
Він затнувся.
— Навіщо ти зателефонував? — спитав Камор-Бал.
— Я ж кажу: просто спитати, як справи.
— А ти як думаєш, мігранте?
— Я теж провалив Пробу, — сказав Крокодил несподівано для себе. — І Бінор-Дан. І Дорин-Гай…
— Я бачив звіти щодо нашої групи! — Камор-Бал наїжачився. — Ти пройшов Пробу! Навіщо ти брешеш?
Крокодил відчув себе ідіотом.
— Я просто хотів сказати тобі, що Проба — не головне в житті…
Екран згас.
Риби, яким плювати було на розмови, яскраво-жовті й білі, як сніг, поводили довгими вусами, ніби смак води давав їм величезну втіху. Крокодил утомлено припав до стіни. Десь за стінами, під землею, в корінні великого дерева, співали місцеві кроти; голосів було три чи чотири, вони то зливалися, то розходились басовими й теноровими партіями. «У-о, у-о, — співали баси, а тенори спершу постукували, імітуючи звук дерев’яних дзвоників, потім ніжно шипіли й, нарешті, розлягалися чистим і світлим: — Єає, єає, ає-е-е-а-а-а»…
— Інформаторій.
— Андрій Строганов?
— Коли мені слід залишити це житло? Коли вичерпається ресурс?
— За десять годин. Ви отримаєте повідомлення.
— Добре, мені збиратись недовго, — пробурмотів Крокодил.
Кроти принишкли. Тільки глибоко-глибоко, здається, в самому центрі планети, уривчасто стогнали, кличучи самок, змушуючи вібрувати ґрунт, басовиті співуни.
— Інформаторій.
— Андрій Строганов?
— Огляд історії й культури Раа. Якомога повніший.
* * *
— …Увага! Ваш ресурс для користування житлом скінчиться за три хвилини.
— Спасибі, я пам’ятаю, — Крокодил м’яв і розтирав щоки, ніби сподіваючись виліпити себе заново.
Уже дуже давно він не сидів над текстом по десять годин без перерви. Тепер йому здавалося, що очі в нього фасеткові, як у бабки, а в хребет устромили арматурину. Його нова рідна мова не те щоб хибила, але відчутно покректувала, перемикаючись із побутової лексики на культурологічну. Може, тому Крокодил не міг позбутися відчуття, що йому пишномовно й наукоподібно оповідають примітивну легенду про сотворення світу — легенду, гідну печерного племені.
Не було уявлення про виникнення на Раа розумного життя. Не було навіть гіпотез. Світ Раа виник одразу, поза всяким розвоєм, і все було при ньому: єдине плем’я з єдиною мовою, природа, вільна від хижаків, жертв і природного добору. В усіх джерелах, до яких звертався Крокодил, було написано, намальовано, у великих за обсягом кліпах-ілюстраціях подано те саме: досконалий, незбагненний для людського мислення ідеальний образ Раа втілився в матерії з волі Творця. Після цього Творець пішов, не попрощавшись, а світ Раа лишився, населений розумними людьми, навченими жити патріархально і дружньо. Проіснувавши величезний проміжок часу, цей незмінний світ раптом почав руйнуватися; короткий, але страшний період деградації закінчився з появою стабілізаторів — перших штучних супутників Раа.
Ця поворотна точка вважалася «Другим народженням Раа». Дуже скоро, за кілька століть, склався новий тип відносин: патріархальне суспільство, пролетівши всі належні етапи, перейшло на постіндустріальний щабель.
Про принцип роботи стабілізаторів Крокодил так нічого й не дізнався. Можливо, йому бракувало знань і словникового запасу. А може, автори оглядів умисно забивали читачам памороки псевдонауковою
