Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Ви брешете, — здивовано повідомила бабуся Тимор-Алка. — Я співробітник Міграційної служби, давно працюю з Усесвітнім міграційним бюро, Земля не входить у перелік зон, які…

— Землі нема, — урвав її Крокодил. — Точніше, є, але це просто планета. Їй треба мільйони разів обернутись навколо світила, щоби… — Він затнувся. — Коротше кажучи, не судіть, про що не знаєте. Я давав згоду на донорство, цілком усвідомлюючи наслідки, і, якщо це все, що ви хотіли почути, я пішов.

Кілька секунд у приміщенні було тихо. Навіть невидима дівчина мовчала, притримуючи цінні рекомендації при собі.

— Матеріалу достатньо, — задумливо зачав старий у білих шортах. — Якщо ми скасуємо результати Проби для цієї групи… виникне дуже, дуже недобрий прецедент. З другого боку…

Крокодил здригнувся. «Скасуємо? Результати? Для всієї групи?! Вони тут що, з’їхали з глузду?»

— Ще одне запитання. — Старий повернув до нього голову. — Стосовно справи про надзвичайну пригоду під час проходження Проби повним громадянином Тимор-Алком. Ви сказали, що хлопчик лежав із розбитою головою… Він був живим чи мертвим?

Крокодил упіймав напружений погляд Шани. І, собі на жах, не зрозумів, що цей погляд означає.

— У якому розумінні? — спитав він, гарячково міркуючи, якої відповіді від нього чекають.

— Був Тимор-Алк мертвим? Чи він був живим — фізично? — старий свердлив його очима.

Крокодил відчув надпотужне бажання повернутись до Айри по підказку.

— Я не лікар, — сказав він нарешті. — Він потребував допомоги. Це все, що я знаю.

— Він дихав? Його серце билося? Мозок функціонував?

— Звідки я знаю? Я не можу точно відповісти. Я… не завважив, — Крокодил кліпнув.

— Ви брешете, — з іще більшим подивом повторила Шана. — Що, у вашій культурі заведено брехати на суді?

— А я на суді? Кого судять? Мене? Я ні в чому не винен. Айру? Він виконував свій обов’язок, і якби він трохи загаявся, ви побачили б онука в цинковому гробу! — Крокодил прикусив язика. «Цинковий гріб» у його новій рідній мові обернувся чимось страшним і огидним: видовбаний стовбур дерева, куди кладуть тіло й запускають м’ясоїдних черв’яків…

— Довідка про етикет, — прожебоніло над вухом.

— Та вимкніть ви, заради всього святого, цю довідкову систему!

— …в громадських місцях не слід гучно чи надто емоційно висловлювати свої…

Крокодил заткнув вуха. До останньої хвилини він сподівався зберегти спокій, витримку і здатність до іронії. Ба ні. Він не розуміє, що діється, й борсається, ніби кіт у мішку. «Тут серйозно замислюються про те, щоб позбавити хлопчаків їхнього Права, заробленого потом і кров’ю? Чому? Через біду з Тимор-Алком? Та все ж закінчилося добре… Чи не закінчилось?! Що, коли за результатами цього балагана Айру присудять до смерті, наприклад?»

— Дарма ти все це вигадала, Шано, — сказав Айра, й далі дивлячись у стелю.

Крокодил різко до нього повернувся:

— Поясни хоч ти мені…

— Довідка: звертаючись до Консула Раа, ви повинні вживати ввічливу форму…

— Відімкніть йому довідкову систему, — тихо сказав Айра, і дівочий голос затнувся на півслові.

— Якщо свідок задовольнив вашу цікавість, — промовив Айра ще тихіше, й від його тону Крокодилові пішов мороз по шкірі, — пропоную відпустити його. Чи ви ще маєте питання до цієї людини?

— Він каже неправду, — з притиском сказала жінка.

— Звичайно, — Айра зітхнув. — Він не розуміє, що відбувається, і про всяк випадок вигороджує мене. А чого ти хотіла, Шано?

Він повільно встав, потягнувся, сунув руки в кишені брюк:

— Твій хлопчина був мертвим майже п’ятнадцять хвилин. Чого ти хотіла? Імовірність того, що я зможу його відновити без утрат, була десь близько одного до п’яти. Чого, повторюю, ти хотіла, га? За результатами його Проби я можу написати дисертацію «Напівкровки при смерті»! Ти хоч уявляєш, чого він зазнав? З його нервовою системою? З його больовим порогом? Давайте, давайте скасуємо результати цієї групи, давайте! Я дуже хочу на це подивитись. І особливо я хочу подивитись на Тимор-Алка, який…

— Замовкни! — прошипіла жінка.

— Ти хотіла, щоб я зізнався в посадовому порушенні? Ти притягла сюди єдину людину, що хоч якось могла все потвердити? Ну то ось вона стоїть, дурна, як пень, і бреше, тому що не знає, кого тут звинувачують і в чому!

— Я хотіла, щоб ти визнав інше, — вона сяйнула очима, розлючена, страшна. — Умисність. Ти з самого початку знав, що Тимор-Алк у групі. Ти заради нього покинув роботу й самовільно призначив себе інструктором. Навіщо? Познущатися?

— Розважитися!

Старий, що було довго мовчав, підвів голову:

— Що, без цього всього… не можна?

— Треба ж мені дістати хоч трохи задоволення! — Айра розвів руками. — Гаразд, я визнаю: для певних дослідів, безпосередньо пов’язаних із моїми повноваженнями, мені треба було спостерегти напівкровку в екстремальних умовах. Мої взаємини з тобою, Шано, — він насмішкувато вклонився, — і з батьками хлопчика не стосуються справи.

— Андрію Строганов! — гаркнула бабуся Тимор-Алка.

Крокодил здригнувся.

— Чи правда, що під час проходження Проби інструктор використовував вас як провокатора? — жінка дивилася на Крокодилове перенісся.

— Ні, — глухо сказав Крокодил. — Тобто він запропонував мені… і я погодився. Та потім не став цього робити.

Старий і жінка знову ззирнулись.

— Чи правда, що під час проходження Проби інструктор знущався з випробуваного Тимор-Алка, звертаючи увагу на колір його шкіри, волосся, особливості будови?

— Так, — Крокодил відвернувся.

— Ваші свідчення прийнято, — сказав старий. — Дякуємо за допомогу.

Троє хлопчаків сиділи на тротуарі, бовтали ногами й правили вітрильником посеред вулиці-ріки. Крокодил зупинився, щоб подивитися — більше таки не було що робити й куди йти.

Катамаран, легко змінюючи обриси вітрил, залежав од вітру. Вітер нагнічував літаючий пристрій у вигляді голови з надутими щоками — хлопчик у центрі керував ним, і пульт схожий був на маленьку арфу з