На уламках щастя - Дана Лонг

Незвично прокидатися на новому місці. Розплющивши очі, я навіть не одразу орієнтуюся, де перебуваю.

– Добрий ранок, – входжу на кухню і бачу, як Єва готує сніданок.

– Добрий ранок, Віро. Як спалося на новому місці?

– Незвично. Зранку не одразу змогла збагнути, де перебуваю. Тобі допомогти?

– Я вже все приготувала. Сподіваюся, ти їси на сніданок вівсянку з ягодами?

– Так, звісно.

– Ось і чудово, – Єва ставить на стіл дві тарілки з кашею, хліб із маслом і каву.

Ми снідаємо в повній тиші, подруга сидить якась задумлива. Опустивши очі в тарілку, вона мовчки їсть, не промовивши за сніданком жодного слова. Мені починає здаватися, що її напружує моя присутність, але сказати про це прямо вона не може.

– Єво, я вирішила не зловживати твоєю гостинністю, тому зателефоную сестрі та попрошу її дати мені притулок на деякий час.

Вона дивиться на мене здивовано, але не заперечує, що вкотре підтверджує мої здогадки, що я заважаю їй своєю присутністю.

– Ти можеш залишатися тут, скільки забажаєш, адже я вже казала тобі.

– Дякую тобі за допомогу, але буде краще, якщо я поїду. Раптом Рома знову вирішить з'явитися тут, а я не хочу наражати тебе на небезпеку.

Подруга згідно киває у відповідь.

Після сніданку, я усамітнююся в кімнаті і набираю номер сестри.

–  Алло, –  вона відповідає майже одразу.

– Віола, привіт, – я дуже хвилююся, від чого мій голос тремтить.

– Віра? – судячи з її голосу, сестра не очікувала почути мене.

– Так, це я. Сестричко, мені дуже потрібна твоя допомога.

– Щось сталося?

– Не по телефону. Можна я до тебе приїду? Бажано зараз, – я хвилююсь, що зараз Віола відмовить мені.

Хоч ми й рідня, але вже давно не спілкуємося як сестри, рідко зідзвонюємося і бачимося. У кожного своє життя.

– Приїжджай, звісно, сподіваюся, адресу пам'ятаєш?

– Пам'ятаю. Тоді я скоро буду. До зустрічі.

Скинувши дзвінок, я видихаю з полегшенням. Вона не відмовила мені відразу, і це добрий знак. Значить, є шанс, що не відмовить і в допомозі.

Зібравши свої речі, яких у мене зовсім мало, я залишаю кімнату. Єва сидить на кухні і листується з кимось по телефону.

– Я зателефонувала сестрі, і ми домовилися, що я сьогодні приїду.

– Якщо ти так вирішила...

– Так буде краще. Для всіх нас.

Попрощавшись із Євою, я сідаю в таксі і прямую до сестри. У дорозі я прокручую в голові нашу майбутню розмову і вирішую нічого не приховувати від неї, адже вона моя рідна сестра. Не думаю, що Віола здатна заподіяти мені шкоду.

Я досі пам'ятаю, як у дитинстві вона завжди захищала мене від Симони, дружини нашого дядька Богдана. Шкода тільки, що вже, будучи дорослими, ми значно віддалилися одна від одної.

– Привіт Віро, заходь, – Віола дуже швидко відчиняє мені двері.

У сестри дуже велика і гарна квартира. Обіймаючи таку серйозну посаду в компанії дядька і маючи таку високу зарплату, вона цілком може дозволити собі жити на широку ногу, не економлячи на собі і своїх бажаннях. Чому я щиро рада.

Ми розташовуємося на кухні, і сестра одразу починає ставити мені запитання.

– А тепер розповідай, що трапилося і чому в тебе такий переляканий вигляд?

– Я втекла від Роми, – починаю свою розповідь, і слова потоком ллються з мене.

У міру того, як я розповідаю дедалі більше подробиць про те, що сталося, очі в сестри округляються дедалі більше.

– Ось так, Віоло. Як бачиш, йому потрібні були від мене тільки гроші.

– Так, хто б міг подумати, що Рома такий козел. І що ти тепер будеш робити?

– Хочу потрапити в лікарню до дядька. Я вже намагалася один раз, але в той момент там опинився Рома, і мені довелося піти. Тому я хочу спробувати знову.

– Ти хочеш усе йому розповісти?

– Не знаю. Побачити його хочу для початку, подивитися в якому він стані, а потім уже вирішу, що робити далі.

– Віро, йому зараз не до хвилювань. У нього був інсульт, сама розумієш наслідки. Лікарі категорично заборонили йому зараз нервувати, тому це погана ідея розповідати про те, що сталося.

– Так, напевно, ти маєш рацію.

– Давай так, ти зараз підеш і приляжеш. Тобі потрібно відпочити, а то в тебе надто змучений вигляд. А я подумаю, як тобі можна допомогти в цій ситуації.

– Добре, дякую тобі, сестричко, – я обіймаю її і йду в спальню.

За кілька годин, що я проспала, мені вдається як слід відпочити і зібратися з думками. У голові дозріває несподіваний план, і я поспішаю на пошуки Віоли, щоб поділитися з нею думками.

Сестра сидить на кухні з відчуженим виглядом.