На уламках щастя - Дана Лонг

Андрій.

Я мчу на великій швидкості, люто стискаючи кермо. Мене вивела з себе ситуація з Вірою. Нам було добре разом, ми насолоджувалися одне одним, а потім вона несподівано зірвалася в місто, нічого не пояснивши мені.

Які таємниці вона приховує? Як узагалі вона опинилася в незнайомій місцевості, одна? Адже вона, вочевидь, не місцева. Може, ховалася від когось.

Скільки разів я намагався дізнатися причини її появи в селищі, але завжди була одна й та сама відповідь. Не важливо, не хочу говорити про це та інше.

А зараз взагалі так байдуже попрощалася.

За роздумами, я мало не проскочив свій будинок. Здавши трохи назад, заїжджаю у двір і паркуюсь. Зайшовши в ліфт і натиснувши кнопку свого поверху, вирішую, що не варто надавати особливого значення тому, що сталося. Зустрілися, непогано провели час разом. На цьому все.

Переступивши поріг своєї квартири, я одразу відчуваю, що тут хтось є, хоча замки на вхідних дверях були зачинені.

Намагаючись не шуміти, переміщаюся по квартирі, з метою застати зненацька непроханого гостя.

У кухні, спиною до мене, стоїть дівчина, яку я сподівався більше ніколи у своєму житті не бачити.

– Що ти тут робиш?

Жіночий вереск лунає на всю квартиру.

– Андрію, хіба можна так підкрадатися? Ти налякав мене! – важко дихаючи, вона злякано притискає руку до грудей.

– Я повторюю своє запитання. Що ти тут робиш?

– Я чекаю на тебе. Ще з учорашнього вечора, між іншим.

– Здається, я тобі вже все сказав.

– Андрію, будь ласка, давай не будемо сваритися.

– Ілоно, я не збираюся зараз знову з'ясовувати з тобою стосунки. Просто піди. З моєї квартири і з мого життя.

– Ну, вибач мені! Так, я винна перед тобою, але я дуже каюся в тому, що сталося. Ти навіть не уявляєш, як мені погано без тебе. Андрію, не будь таким жорстоким до мене, – вона підходить ближче і кладе свої долоні мені на груди.

«Нічого. Більше не відчуваю нічого. Якщо раніше я вмирав від туги за нею, за її тілом, то зараз я не відчуваю зовсім нічого. Навіть якось дивно».

Усміхнувшись своїм думкам, я повільно прибираю її руки і проходжу вглиб кухні.

– Андрію, будь ласка, вислухай мене, прошу!

– Що б ти не сказала, це нічого не змінить. Ти вчинила, як вважала за потрібне, а я не хочу почуватися дурнем, наступаючи на одні й ті ж самі граблі.

– Ти мій чоловік і ти не можеш викинути мене зі свого життя і зробити вигляд, ніби мене ніколи не існувало. Я кохаю тебе і буду боротися за наші стосунки. Чого б мені це не коштувало, – вона розв'язує пояс на талії, і шовковий халатик, зісковзнувши з плечей, падає до її ніг.

Вона не одягла білизну і тепер стоїть переді мною абсолютно голою, млосно дивлячись на мене з-під напівопущених вій.

– Чого ти хочеш, Ілоно? – я втомлено дивлюся їй просто в очі.

– Повернути тебе, знову стати однією сім'єю, кохатися з тобою і насолоджуватися життям. Разом.

– Тоді давай дещо прояснимо. Ти сплуталася з моїм другом, стрибнула до нього в ліжко, а тепер, значить, хочеш повернути, все як було. Я правильно тебе зрозумів?

– Ну... так, – якось невпевнено відповідає Ілона.

– Скажи, я що схожий на ідіота? Я працював як раб, без сну і відпочинку, я мріяв покласти до твоїх ніг увесь світ. Ти ніколи і ні в чому собі не відмовляла. Постійні походи в салони краси, дорогий брендовий одяг, прикраси, подорожі світом, все чого ти бажала, я давав тобі. А ти? Що зробила ти? Розсунула ноги перед моїм другом? Чого тобі не вистачало, а? А може, сексу було мало? Можливо, мені варто було трахати тебе до втрати свідомості?

– Досить! Перестань, – вона прикро хитає головою, обхопивши себе руками й опустивши очі в підлогу, але мене вже не зупинити.

– Що досить? А ти уяви на секунду, що відчував я, коли дізнався, що моя кохана дружина сплуталася з моїм другом, якому я довіряв як братові.

– Чого мені не вистачало? Я скажу. МЕНІ ТЕБЕ НЕ ВИСТАЧАЛО! – раптово зривається вона. – Ти постійно пропадав на своїй роботі, а останнім часом ми взагалі стали рідко бачитися. А мені потрібна твоя увага, мені потрібно відчувати тебе поруч, а не тільки бачити сплячим або поки ми займаємося сексом. Так, я зрадила тебе, але дуже сильно шкодую про це. Я усвідомила свою помилку і прошу мене пробачити. Я не можу жити без тебе. Розумієш ти це, чи ні?!

– Ілоно, я прошу тебе тільки про одне, підпиши ти вже, нарешті, документи на розлучення і розійдемося миром, без скандалу. Квартира, в якій ми жили, залишиться тобі. Також я переведу на твоє ім'я велику суму грошей, бідувати ти не будеш, але прошу, давай, нарешті, покінчимо з цим.

– У тебе хтось з'явився? – вкрадливо цікавиться вона.

Складне запитання. І так, і ні. Хоча, яка зараз різниця. У будь-якому разі, я не пробачаю зради. І людина, яка зрадила один раз, обов'язково зробить це знову. Питання тільки в часі.

– Ні.