На уламках щастя - Дана Лонг

«Навіщо я повернулася в це місто, навіщо поїхала до Єви, навіщо зателефонувала Віолі? Так багато запитань. А Мирон... я не вірю, цього не може бути».

Я згадую, як намагалася додзвонитися Мирону, а його телефон був вимкнений. Тоді я розсердилася на нього. Якби я тільки знала...

Не знаю, скільки я пролежала на підлозі, але раптом я чую, як у замку повертається ключ і відчиняються двері. Я піднімаю очі й бачу Тетяну. Вона тримає в руках тацю з їжею і дуже налякана. За її спиною, у коридорі стоїть один з охоронців.

Тетяна проходить всередину кімнати і ставить тацю на столик, після чого різко розвертається і виходить, не сказавши ні слова. Двері зачиняються, а в замку повертається ключ. Найімовірніше, їй заборонили зі мною говорити.

Спочатку я думаю влаштувати голодування, але потім добре все обміркувавши, вирішую не робити цього. Якщо я планую втечу, то мені потрібні сили. Тому я сяк-так піднімаюся з підлоги й підходжу до столика. Їжа має дуже апетитний вигляд. Утім, як і завжди в Тетяни. Сподіваюся, у неї не було проблем через мене.

Досить швидко покінчивши з їжею, я починаю роздумувати над планом втечі.