За межами кохання - Тетяна Калинова

      Прокидаюсь     вранці     і    згадавши    вчорашній    вечір,    холодок    біжить    по     спині.    Кевін    має    рацію,    все    б     закінчилось    жахливо,    якби    він    не    встиг.    Він    врятував    мене.    Кевін.     Я    не    розумію   його...    Вчора     він    був    такий    ніжний,    такий    хороший.     Навіть   не    знаю,    що    від    нього    чекати    сьогодні.   

    Згадую    його    губи ,    його    поцілунки    і     торкаюсь    пальцями    своїх    губ.     Мабуть     я     збожеволіла,    це    ж    неправильно...      Ми    вже    зведені    брат     і    сестра .     Але    ж    це    всього    лише    поцілунок...    Мабуть    Кевіну     стало     шкода    мене,     плюс    адреналін     і   так    вийшло...    Це    ж    нічого    не    означає.     Сьогодні     знов      буде     ігнорувати,    або    знущатись,     як    завжди.     Ці     думки    зіпсували     мій    настрій.     Підіймаюсь     з    ліжка    і    збираюсь    до    університету.      Кевіна     вже    немає    вдома.    Як     я     й     думала,     знов    змився ,   щоб    не    їхати    зі    мною.     Викликаю    таксі.  

      Біля     універу     зустрічаємось     з     Дейзі    і     разом     йдемо     в     аудиторію   ,   в    якій     буде    проходити     перша    пара.    Розповідаю    подрузі    про     події     вчорашнього     вечора,     звісно     пропускаючи    розповідь     про     наш    з     Кевіном     поцілунок.      Подруга     в     шоці     і     теж     як    і     Кевін     каже,     щоб    я     більше     туди     не     ходила,     хоча     я     б     сама     більше    туди     не     сунулась.      Вчора     я     отримала     гарний     урок.    

     На    великій   перерві  ,   коли   ми   з    Дейзі   йшли    в    їдальню  ,   в   коридорі    зустріли   Мінді .    Побачивши    мене  ,   вона     скривилась   і    проходячи    повз  ,   начебто    випадково ,    сильно   штовхнула    мене     в     плече     і    наче    нічого   не   відбулось  ,   пішла    собі    далі.    Стерво!     Наче    я     винна ,   що   Кевін    її   кинув.   

      Коли    зайшли    в     їдальню ,   я   вже    по    звичці  ,   дивлюсь   на    центральний ,    "золотий"    столик,    шукаючи    поглядом    Кевіна.   Та    його   немає.    Замість    цього    бачу  ,  з    якою   злістю    і    відразою    на    мене    дивиться     Ітан.    Ледь   стрималась  ,   щоб   не   показати  йому    середній   палець.    Ми   беремо   їжу  ,   кладемо   на    тацю  і   йдемо   до   свого    столика. 

        Минає   всього     кілька   хвилин  ,    як    до    нашого   столика   підходить   Кевін ,   який   не  зрозуміло  звідки   взявся     і    сідає   поруч.    

      -  Привіт   дівчатка.    Можна    я   з   вами      пообідаю?  -   запитує    і    дивиться    на   мене   посміхаючись.    Не   зрозуміла...   Мабуть   щось    знов   задумав.   З   чого  б    це    найбільша     зірка   універу  ,    обідала   з   простими   смертними?    

       -  А    що    царя   скинули   з   трону?   -  запитую    намагаючись     прочитати    по   його   виразу   обличчя,   чого   мені  чекати. 

        -  Просто    мені    захотілось    пообідати   з     тобою .   -  Він    ледь    посміхається    і    продовжує    дивитись    мені    в    очі.   Від    цього   погляду  ,   чи    можливо   від   нервів ,   коліна    починають    тремтіти .    Опускаю    погляд     на    його   губи ,   згадуючи   вчорашній    поцілунок   і     відчуваю ,  як    починають   палати    мої    щоки  ,   а     серце   прискорює     ритм.   Кевін   помічає   мій   погляд    і    посміхається    ширше.    Ця    його    посмішка ...  Господи!       Для    чого   він   це   робить?   Він   виграв !   Здаюсь    першою.    Підіймаюсь    і   швидко     виходжу   з    їдальні.    Хочу   вмити  палаюче    обличчя   прохолодною    водою.    Та    до  туалету     я    не    доходжу ,    Кевін    ловить   мене     в    коридорі     і    відкривши    двері ,   в   якесь  підсобне    приміщення ,    тягне   мене   туди.    Все   відбулось    так   швидко  ,   що  я  не   встигла   ніяк     відреагувати.     Щойно    ми   заходимо  ,   він   притискає   мене    до    стіни   своїм   тілом ,   бере    моє    обличчя    в   долоні    і ...   цілує...    Жадібно  ,    наполегливо  ,  зминає    мої  губи  ,   наче   страшенно   сумував  ,    наче    йому   мене   не  вистачало .   Намагається      поглибити    поцілунок ,   та   я   не   дозволяю.   Я     не   розумію  ,   що   відбувається .   Намагаюсь    його    відштовхнути .   Кевін    зупиняється  ,   перестає   мене      цілувати ,   але   не    відпускає.    Опустивши    голову  ,   притуляє   своє   чоло   до     мого .

       - Що   ти    робиш? -  хотіла   сердито    гаркнути,   а     насправді   прошепотіла.  -  Навіщо  ?

       -   Тому    що    з   вчорашнього    вечора  ,     думаю    лише    про    твої   губи.    Ти   потрібна    мені.  -  про    що    він   говорить?   Він    же   ненавидить   мене .   Невже    після     одного   поцілунку ,   щось   змінилось?     Чи     після    того   як     врятував  ,   відчуває    себе    відповідальним    за   мене?   Що    відбувається? 

       -  Кевіне ,   ти   що    п'яний? 

       -  Так   мала.   П'яний.  -   шепоче    і    проводить    носом    по    скроні ,    потім    занурює    його   в   моє    волосся. -   Тобою   п'яний    Кеті .   Давно.     Ти    отруїла    мою    кров.   Заполонила    думки.    Я     божеволію    від    тебе . -  цілує    в    скроню  ,   в    щоку   і     знов    наближається   до   губ.   Я    не   знаю  ,   чи    говорить    він    правду...   Я    взагалі    шокована ,    ніяк    такого   не    очікувала ,   та...      Кевін    знов    цілує   мене   в   губи,   але    цього    разу   ніжно  ,  лагідно ,   повільно    і   я    знов    здаюсь.   Починаю    відповідати   і    сама   поглиблюю   поцілунок.   Його   тіло    напружується   і    поклавши    руки    на    мою   талію ,   він     ще   міцніше    притискає   мене    до   себе.  Моє   тіло    починає     тремтіти ,    наче    при    лихоманці  ,  а    по    венах    здається   біжить   не   кров  ,    а    кип'яток.       Тіло  перетворюється    в     желе.   Якби    Кевін    мене    не   тримав ,   мабуть  просто   сповзла    б   по   стінці.    Я    божеволію   від    цих   відчуттів.    Десь   далеко  ,  промайнула    думка ,    що   ми    робимо    помилку ,   що   це     не  правильно.    Та    зараз    мені   на    це    байдуже.   Зараз   я   хочу   відчувати    його     губи,     відчувати     цю     солодку    слабкість     по    всьому     тілу,      а     все    решта    зачекає.