За межами кохання - Тетяна Калинова

     Ми   так   сиділи   до    самого    вечора.   Спілкувались ,    сміялись   і   я   зрозуміла ,    що   хочу    ,   щоб   так   було    завжди.   Мені    з    ним    так    легко  і    так    спокійно.    Дуже    часто    ловила    його     погляд     на   своїх    губах    і   мене     кидало    в   жар.     Я     б    теж    хотіла ,    щоб     він   мене   поцілував ,    та      він    навіть   не    намагався,    лише     поїдав     мої   губи     очима.    Мабуть    через     обіцянку ,   що    не   торкнеться ,    якщо      я    не    захочу...    А    якщо     я     хочу ?    

         - Маленька ,   ти    так    дивишся     на   мої    губи  ,   що   я    зараз   не     стримаюсь...

    -  І   не     треба.    Не   стримуйся. -  шепочу.  Двічі    повторювати    не     потрібно.   Він   швидко   піднявся  ,    два    кроки    і     я    в    його   обіймах ,    а    його   губи     накривають    мої .   Щойно    він     поглиблює    поцілунок,    як    з    мене    виривається    стогін.

    -  Дідько.  - гарчить    в    губи. - яка   ж    ти     солодка   крихітко.   -   і   знов   цілує.   Я    божеволію   від    його   смаку   і    від   наполегливих   рухів   його    язика    в      моєму   роті.   Це    мій    перший,   справжній  ,     дорослий     поцілунок.   Давид   міцно     мене   притискає    до     себе    і    я    відчуваю ,   що   йому    мало    нашого    поцілунку.   Опускає    свої    долоні    на     мої     сідниці   і     я    перестаю   відповідати    на    поцілунок   і    намагаюсь   звільнитись   з    його    обіймів.   Та    куди    там...   Як  я    можу   вирватись   з  обіймів   самого   Лютого?     Чемпіона    рингу.   Чемпіона   боїв   без   правил. Та    він    підіймає    долоні  знов   на     талію ,    але    мене   не    відпускає.

      - Тихо!    Тихо    маленька.  Не   бійся.   Вибач ,    не     стримався.   Ти    така  солодка ,   така    смачна ,   що    мені    знесло    дах.    -   Мені   самій     його   знесло.    Навіть    не    знаю   чого    більше    злякалась ,    що   він   не   зупиниться  ,   чи    що     я    не   захочу    щоб   він     зупинявся...

     Приїхавши   до   гуртожитку  ,   Давид    знов   жадібно    цілує    мої    губи ,    а     я   знов   божеволію     від   відчуттів.   

    -  Не   хочу   тебе     відпускати.  -  шепоче   в     губи.   Потім   дивиться     в    очі. -   Будеш    зі    мною    зустрічатись ?  -  широко    посміхаюсь   і    киваю.   Давид   теж    посміхається    і   цілує   мою    посмішку.   -  Зустрінемось    завтра?

    -  Так.  -  відразу   ж    відповідаю    і    розумію ,    що   я    закохалась.   Так     швидко   і   так    шалено.  

    - Тоді    до    завтра    крихітко.  Солодких    тобі    снів.  

    - І   тобі   Лютий.  -  кажу.    Він   посміхається   і    сідає    на   байк.        

       Кидайте    книгу    до   бібліотеки,    щоб   не загубити    і    відстежуйте    автора . Приємного читання.   Дякую    що  ви   зі    мною.

Кінець