За межами кохання - Тетяна Калинова

   - Тихо    мала.    Батьки    вдома. -    навалююсь   на  неї ,   відчуваю   її   запах  ,   тепло    і    божеволію.  -    Я    не    можу     більше    ні    про    що   думати.    Так    тебе    хочу,    Кеті.     Не     відштовхуй    мене,    будь- ласка . -    прошу ,   коли   відчуваю ,   що   вона   пручається.   Цілую   шийку   і    підіймаюсь    вище ,   хочу   її   губи,   так    давно   хочу...  

    - Тобі     вже    не    гидко?    Мене     ж    перетаскала     половина    універу.   Чи    як   ти   там    казав?  -    не   хочу    про  це   думати.   Зараз   ти    поруч ,   моя.  

    - Мовчи  ,    мовчи    прошу.  -   шепочу.   Хочу   поцілувати ,   вона   відвертається.

    - Добре.    Будеш    на     сьогодні    третім.    Тільки    давай   швидше,     я    хочу    спати.    -  ну   нахрена ?

    - Стерво!  Чорт!     -    швидко   відпускаю   її  і  виходжу  з  кімнати ,   щоб    не   зробити  їй   боляче ,   бо  зараз   здається    готовий    вбити.   

     Сука  ,   здається     відразу    тверезію   .    Спускаюсь    в    спортзал    на    першому    поверсі    і    кілька    годин     товчу    грушу ,    щоб    не   повернутись  до   неї.   Не    хочу    навіть    думати    про    це.    Та    що    за    чортівня    зі    мною    відбувається?     Чому    мені    так    боляче    від   її   слів?    

   Вранці    батьки     поїхали        до    аеропорту    і    поки    я    одягався,     Кеті    втекла  .   Знов      виводить    мене    на    емоції ,   хочеться    її    провчити ,   надавати   по   її    апетитній   дупі.    

       В    універі ,     Мінді     стерво     вирішила     відігратись    на    малій.     Скаженію    ще    більше ,     думав    що    щось    їй    зроблю.    Я    бачив  ,   як    змінилось    обличчя    Кеті ,   коли    вона    почула,     що    я    її    ненавиджу  .  Fack!    Так    ,   ненавиджу ,     тому    що    шалено    бажаю .   Вона   тікає    до    туалету ,   а    в    мене    розривається   серце ,     коли    розумію,     що     вона   плаче.  Хочу    пояснити  ,   та    вона     просить     мене    піти     і    обіцяє  ,   що    поговоримо    вдома.    Залишаю    її    саму .    Та    навіть   не    досидівши     до     кінця     пар ,     їду    додому.     Мені    потрібно     терміново     з    нею     поговорити    і    нарешті    дізнатись  ,   що    відбувається    між    нами .     Буду     вимагати  ,   щоб     вона  була    зі    мною,   скажу ,    що   вона  мені   потрібна.     Приїжджаю     додому ,    а    її    немає .    Дідько !    Знов    втекла .    Телефоную,    не    підіймає    слухавки ,    знов     скаженію.  Скільки     можна ?   Все,    ти   догралась   Кеті.     

      Спочатку ,    знов    зганяю    злість     на    груші,     потім    сідаю    в    авто    і    їду    в    місто ,    не    знаю    куди ,   просто    їду ,    бо    вдома     божеволію.   Знов    ніч   і    знов    вона    десь   шляється.      Через    якийсь    час ,   в     кишені    дзвонить    телефон .    Бачу    що    це   Кеті.      Я   страшенно       злий    на    неї .     Підіймаю    слухавку.   

     -  Де    тебе   знов   носить? -  гарчу    в    телефон .   Та     коли   чую    її    плач,   мене     моментально     відпускає. 

    -  Кевіне    допоможи.  Будь-ласка. -    схлипує. 

    -  Кеті ,   що  сталось ?  Де  ти? - серце    зараз    прорве    грудну   клітку.   Вона    розповідає   де    знаходиться   і    що   сталось ,  а   я   швидко   прокручую    в  голові    всі   можливі  варіанти ,   що   робити    і    як  допомогти.  На    щастя   я    не   далеко. 

    - Кевіне ,   вони    вже    поруч.    Благаю  ,   швидше.   -   шепоче .   Їду     маленька.     Чую    в    слухавці    якісь    голоси,    та    розібрати    слова    не    можу.    Та    потім   чую    вереск    Кеті .  

      -  Не    треба  ,   будь-ласка.   Відпустіть   мене .  -   просить   вона .  Я    вже   витискаю    з   автомобіля,   все    що   можливо. 

     -   Відпустимо  ,   обов'язково   відпустимо  ,   через    годинку.  -  чую    чоловічий   голос.

    -  Чи    через   дві.   - ще    один.   Виродки.  Вбити   таких   мало.  

     Повертаю    біля    кафе    і    заїжджаю   прямо   на    майданчик  .    Хапаю    з    бардачка    запальничку ,   яка   є    точною   копією    пістолета     і    вилітаю   з     автомобіля .  Сподіваюсь   повірять.   Бачу   її  ,   злякана ,   заплакана ,   в     рваній   сорочці    і   трішечки   приспущених    джинсах .  Встиг.   Видихаю.     Виродки    мало    не    наклали    в    штани     і    на    щастя    відпустили    перелякану     дівчину.

       Ми    сіли    в    авто    і    виїхали    з    того     клятого    місця.     Я    гнав    дуже      швидко,     швидкість     трішки    заспокоює.      Тому    що    здавалось    зараз    сам    зірвусь ...     Я    страшенно    злий    на    неї.    Мало    не    догралась    дівчинка.    Відчуваю   одночасно   і   злість   і   жалість...    Кеті    всю   дорогу    мовчала ,    лише     продовжувала    плакати    і    схлипувати.     Добряче    злякалась.     Страшно      подумати,     що     було    б ,    якби     я    не    встиг.     Ті    тварюки,    вони    б    мало     не     до    смерті   її ...  Стоп!  Не     хочу  про    це    думати.   Потрібно   заспокоїтись.     На   щастя   все    добре.   Вона  вже   поруч.    

   -  Вибач.  -  каже    ,   щойно   виходить   з   авто  і    я       зриваюсь.

   - Вибач?  Ти    що   витворяєш?   Пригод   захотілось?    Ти   уявляєш  ,  що   б   вони   з  тобою   зробили?     Та  на    тобі   не   було  б   живого   місця.  -  Я   починаю   на   неї   кричати  ,   відчитувати   ,   та    коли   Кеті   починає   відповідати   на    запитання ,   впадаю    в    ступор .  Виявляється ,   весь  цей   час  ,    коли    мені   зносило   дах   від   злості   на   неї   і   ревнощів  ,   вона   працювала.  В   голові   не   вкладається ,   вона  сама    кожної   ночі    їхала   додому.     Не   хотіла   щоб  ми   знали ,  що   вона  працює.  Відчуваю   себе   телепнем    і   виродком.