За межами кохання - Тетяна Калинова

      На    роботу     потрапляю     майже     на    дві     години    раніше,    ніж   потрібно.    Шеф     звісно    здивувався,    та     сказав,     що    якщо    я     так    хочу     попрацювати,     можу     йти     на    кухню,     там     завжди    є    робота.    Я    мила    посуд ,    нарізала    овочі    на     салати     і    коли    прийшов    час     моєї    зміни  ,    була     вже    добряче     втомлена .     Але     думки     про    Кевіна    і    про     все    що   відбулось ,     мене     ніяк    не    покидали.     Я    ненавиджу     Кевіна ,   його     поведінку ,    його     відношення     до     мене ,    його    незрозумілі    дії.     Ненавиджу    все,    що    він    говорить    і     робить.     Ненавиджу    те,     що    він    ще    не     знаючи    мене ,    так   сліпо     вірить    своїм    друзям.     Ненавиджу    те,    що   ніяк   не    можу    викинути    його   з    голови  .   Ненавиджу    все ,   що   з    ним    пов'язано  ...    але  ,    без   нього    здається   не   можу .     

     Перевдягаюсь      в     форму    офіціантки     і     виходжу    в    зал.     Людей     поки     ще     небагато,      але     так     завжди    в    цей    час.    Поки    що ,    можна    розслабитись.    Маневруючи    між     столиками ,     збираючи     замовлення ,       на    деякий     час     забула  ,    про     свої     проблеми.     

      Як    завжди     десь    біля    9:00  ,     почали    приходити     постійні    клієнти ,    алкоголіки     і    не    тільки .     Через     таких  ,   дуже     часто     думаю,     що    я    тут     затрималась .    Потрібно     шукати     іншу     роботу ,     тому    що     можна     і    догратись  .    Та     кожного     разу,    прийшовши     додому   ,   в    безпечне    місце  ,     відтягую     цей      процес ,    тому     що     начебто     все     ж     минуло    добре...     Особливо    страшно    ,    коли    вони     напиваються      і     намагаються    розпускати     руки.     Поки      що  ,   мені     вдається    їх     втихомирювати  ,    але    мабуть     краще      не     випробовувати    долю    і     шукати     іншу    роботу.     Просто      завтра     цим     і     займусь.    Ця     думка ,    навіть    підняла    мені    настрій.    

     Відвідувачів     ставало     все     більше    і    більше ,     столики       всі     вже    зайняті .     Ми    з    Амандою ,   ще     одною    офіціанткою ,    з     якою    працюємо     в     одній    зміні  ,   вже    запарились     бігати     між    столиками ,    ледь    встигаємо .    Всім     же     потрібно    негайно...    Неодноразово     помічала  ,    як     відвідувачі    лапали    Аманду     за    зад ,    а    вона    лише    хіхікала .     Коли    я     запитала    в   неї  ,    що    це ,    і     як     вона     так    може ,   вона    відповіла ,   що    вона    ж    з    ними     не    спить,   а    лише    фліртує     і    дозволяє     трошки    більше    ніж   можна ,     від     цього     чайові    в    неї     набагато     більші.     Рекомендувала    мені     робити    так    само.      Та     я     краще    взагалі    буду     без    чайових    працювати ,   ніж    так.

     Робочий     день     завершився  ,   ми    ледь    не   виштовхували   з   кафе  ,   тих   хто   вимагав    продовження   банкету.    Нарешті    з    усім    впоравшись  ,    перевдягаюсь   і     ледь     тягну    ноги    з    кафе.    Відходжу    за   ріг ,    не    хочу   щоб   шеф    знов   пропонував    підвезти ,   як   вже    робив    неодноразово.    Бачу   як   він     виходить    разом   з    Амандою  ,   лапає   її   за   сідниці ,   а    та   знов   хіхікаючи    сідає   в   його    авто.    Чомусь    я    так   і    думала. 

     Дістаю   телефон   з    сумочки  ,    щоб   викликати   таксі     і    бачу   кілька    пропущених    від   зведеного    брата .   

    -  Лялечко ,   привіт .   Сумуєш ?  -  не    помітила   як    неподалік     проходила    компанія    чоловіків.   Жах   сковав    моє    тіло  ,   стало   важко     дихати.  -  Можемо    допомогти    розважитись. 

     - Це   ж     та     сама    офіціантка , недоторка  ,   що    нас     вигнала    з   кафе. -  каже   інший.

    -  Ой   не    добре ,   ми    ж    хотіли   веселощів ...

     - Нічого ,    зараз    повеселимось. -  регоче   ще   один   і   підходить   ближче .    Від    нього   тхне     алкоголем    і    сигаретами  .    Їх    четверо ,   всі    п'яні.   Розумію ,   що    потрібно   рятуватись ,   та    не     знаю   як.    

     -   Відпустіть   мене ,   зараз   приїде    мій   хлопець ,    він    поліцейський.   -  намагаюсь   говорити   впевнено. 

     -   Що  ж    твій    поліцейський ,   дозволяє    тобі    самій    вештатись   посеред    ночі?

     -  Та     гонить   вона,   кого    ви   слухаєте?  -  каже    той ,   що    найближче   до   мене   і     хапає    мене    за    груди.  -  Покажи   нам    себе,   лялечко.  -  і    розриває   мою   сорочку.     

      -  Допоможіть !   -  кричу.  Та   він   дає    мені     ляпас.

      -  Закрий    свій   поганий   рот ,    собі    ж    гірше    робиш.  Хлопці   ,   я  перший   розважусь  ,  а    далі   як    хочете.  -  Ті    троє   роблять   кілька    кроків   назад   і    підкурюють.   Це    мій     шанс.   З    усієї   сили   б'ю    "першого"    в    пах    і     тікаю    в    темряву ,   за    кафе.  Чую   як    вони    кричать .

      -  Зловіть    цю   сучку.   Я    її    провчу. 

      Біжу   швидко  ,  як    ніколи   в   житті .   Місцевість   цю   я    знаю ,   все   таки    півтора     місяці    тут    працюю.   Там     далі    великі    сміттєві   баки ,   а   ще     трохи    далі    дитячий     майданчик.    Можна    десь    заховатись    і     покликати    когось     на   допомогу.   Кевін ,    потрібно    зателефонувати     Кевіну.    Так    і     роблю ,    знаходжу    як    мені     здається   безпечне    місце   і   телефоную    Кевіну.    Пальці   тремтять  ,   не   з    першого     разу    виходить   натискати     туди    куди   потрібно.