За межами кохання - Тетяна Калинова
- Де тебе носить? - чую злобне з телефону і не можу стриматись, починаю плакати.
- Кевіне допоможи. Будь-ласка.
- Кеті , що сталось ? Де ти?
- Я за кафе "Бінго" заховалась на дитячому майданчику. Вони мене знайдуть . Мені страшно Кевіне. Їх четверо і вони п'яні. - схлипую.
- Заспокойся маленька. Я вже їду . Я знаю де це. Знайди безпечне місце і сиди там. Буду на місці , зателефоную. Ти чуєш мене Кеті? - чую , але й тих чоловіків вже чую. Вони мене знайдуть. Господи , допоможи мені.
- Кевіне , вони вже поруч. Благаю , швидше.
- Виходь лялечко. Тобі все одно не втекти від нас. - каже один з них .
- Можливо вона вже втекла.
- Ні. Тут глухий кут. Єдиний вихід звідси , там де і вхід. Вона десь тут. Сховалась і тремтить мов миша. Так , лялечко?
- Он вона , за гіркою. Попалась. - Все мені кінець. -лунає в голові. Вони мене оточили з усіх боків , один вхопив ззаду за горло і за талію , а інші почали стягувати з мене джинсові штани.
- Не треба , будь-ласка. Відпустіть мене . - плачу і продовжую просити.
- Відпустимо , обов'язково відпустимо , через годинку. - відповідає мені на вухо той , що тримає мене .
- Чи через дві. - регоче інший.
Та раптом , прямо на майданчик заїжджає автомобіль і світить на нас фарами. З нього вилітає Кевін і наставляє на цих покидьків пістолет.
- Відпустіть дівчину , негайно. - кричить він . Мене відпускають.
- Тихо , тихо хлопче. - підіймають руки виродки. - Ніхто її не тримає.
- Кеті. В автомобіль, швидко. - гарчить. Здається , що він зараз реально їх перестріляє тут. Я на ватяних ногах іду і сідаю в авто. - Через хвилину тут буде поліція. - продовжує Кевін .
- Ти чого братан ? Яка поліція? Дівка сама ... Її ніхто не примушував . Ти нічого не доведеш . - Та Кевін не слухає , сідає в авто і різко розвернувши його , виїжджає з цього клятого місця. Більше я сюди не повернусь.
Ми їхали дуже швидко і мені було дуже страшно , але я не сміла нічого сказати. Бачила який він злий і це теж лякало. Та на щастя ми доїхали додому , не сказавши один одному жодного слова. Я все ніяк не могла заспокоїтись , сльози все ще текли по щоках , страшно подумати, що було б , якби Кевін не приїхав.
- Вибач. - кажу , щойно вийшовши з авто.
- Вибач? - кричить Кевін. - Ти що витворяєш? Пригод захотілось? Ти уявляєш , що б вони з тобою зробили? Та на тобі не було б живого місця. - закриваю долонями обличчя і схлипую.
- Я не думала , що так буде.
- Якого біса ти там робила? - кричить Кевін .
- Я працюю там , офіціанткою. Вже півтора місяці . - відповідаю намагаючись зупинити потоки сліз.
- Що робиш? Працюєш? Офіціанткою? - він підходить ближче і за підборіддя підіймає мою голову, щоб подивитись в очі. - Тобто весь цей час , щовечора ти працювала? - це він здається не в мене запитав , а відповів собі. - Нахрена? - знов до мене.
- Я не хочу жити , за чужий рахунок.
- Дурепа. Кеті , яка ж ти дурепа. - каже він і міцно мене обіймає. - Я думав ти була з Ітаном , чи... ще з кимось.
- Це не правда , Кевіне. - видихаю втомлено. - Все що говорять в універі , не правда. Це Ітан розпускає плітки , бо я йому відмовила. - в нього розширюються очі від подиву.
- Тобто . Ти відмовила йому? - киваю. - Скотина, виродок. Чому ти мені не сказала? Я б ще тоді поставив його на місце і припинив все це.
- Тому що ти не запитував... Ти мене ненавидиш і сам зробив свої висновки.
- Дідько! - Кевін хапається за волосся. - Я стільки часу думав , що ти ... Який же я телепень... - він замовк і знов обійняв мене , ще міцніше. - Вибач Кеті. Вибач мені будь-ласка, за все. - цілує мене в чоло , в скроню, в щоку.
Я такого ніяк не очікувала. Мабуть він дійсно злякався, що ці придурки , можуть мені щось зробити. Інакше як пояснити , таку зміну поведінки ? Не думаю , що йому дуже важливо те , що Ітан збрехав. Підіймаю до нього обличчя, Кевін гаряче і переривчасто дихає, дивлячись на мої губи. Хоче мене поцілувати, але не цілує , лише обпалює їх своїм диханням. А я так цього хочу , хочу щоб поцілував. Він наближається і треться своїми губами , об мої , наче дражнить, потім облизує мої губи кінчиком язика, а мені здається, що я зараз втрачу свідомість , від напруження і бажання відчути його смак. Це якесь божевілля. Хіба можливо , одночасно і ненавидіти і так шалено бажати його? І коли його губи нарешті накривають мої , я гучно видихаю , наче чекала цього все своє життя. Кевін ледь посміхається і поглиблює поцілунок. Здалось , що я зараз втрачу свідомість , від цих відчуттів і від наполегливих рухів його язика в моєму роті . Тіло почало тремтіти , а внизу живота , відбувається щось дивовижно приємне. Він цілував мене довго , то жадібно і наполегливо , то до запаморочення ніжно. Цього поцілунку , я точно не забуду ніколи.
