Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов

— Ми самі хотіли. А так — нецікаво, — розчаровано гмукнув Михайло, хоча Женька сичав: «Погоджуйся! Погоджуйся!»

— Ти неправильно зрозумів, капітане. Ми свою яхту спорудимо. І будемо йти за вами у кільватері.

— Ну, це ще куди не йшло, — повеселішав Михайло. — Ми самі по собі? А ви самі по собі?

— Звичайно. Тільки шлюзуватися разом будемо та стоянки будуть спільні на березі.

— А ви не передумаєте? — примружився Михайло.

— Обіцяю, — усміхнувся капітан. — Постараюсь.

— Обіцяєте чи постараєтесь? — насідав Женька.

— Обіцяю постаратися, — відповів капітан.

— Не знаю навіть...— зітхнув Михайло.

— Ти про плавання «Ра» чув? — раптом спитав капітан.

— Чув і бачив... по телевізору, — сказав Михайло.— А що?

— У них рація була?

— Була.

— Вважай, що ми будемо наче вантою рацією — на всяк випадок. І в Азовському морі, і на Волзі, вже не кажучи про Ладозьке озеро та Фінську затоку, дуже неспокійно буває. Подаєте «SOS», ми вже й тут. Я не за тебе піклуюсь, а за твою команду, — підкреслив капітан.

На це Михайло не знайшовся, що відповісти, зате він сказав інше.

— Нізащо б не погодився, коли б... — і замовк.

— Коли б що? — перепитав капітан.

— Не подумав я, що повернути нас з путі можуть, та й у шлюзи не пустять.

— Поганий ти капітан, виходить, якщо все не продумав.

— Він постарається гарним стати, — квапливо докинув Женька.

— До побачення, — капітан попрощався з хлопчиками за руку. 

«Нас приймають до команди, — розмріявся Борис. — Будуємо шлюпку разом. Мишко парусом нас навчить...» — «На свою голову», — хихикав Хихикало. «А потім...— продовжує Борис, — ми захопимо шлюпку...»

Ох, ці мрії! Борисова уява малює дивовижні картини. Відчалює шлюпка від берега, ні, не шлюпка, а струнка бригантина з багатоповерховими вітрилами. Повагом крутить штурвал Борис, Михайло прокладає курс по карті, Женька та Мошкіни драять швабрами палубу, а Мовчун з Хихикалом — впередзоріючі. Але ось вони дивляться назад, а не вперед. Борис подає їм знак. Мить — Мовчун і Хихикало, шмигнувши до капітанської рубки, з'являються кожний у піратському трикутному капелюсі, мисливських ботфортах, з музейними кремнієвими пістолетами в руках.

Борис теж перевтілюється! У капелюсі з вогненно-червоним пером, з чорною пов'язкою, яка закриває праве (ні, краще ліве) око, з трьома кремнієвими пістолетами за поясом, він високо піднімає вгору криву абордажну шаблю.

«Бунт на кораблі! — мужнім голосом кричить він. — Усіх за борт!»

Встромивши шаблю у палубу, він накидає ковбойське ласо на переляканого Михайла. Ривок — і Михайло борсається біля Борисових ніг. Раз-два-три! — Михайло сповитий ласо з ніг до голови, туго, витком до витка. Чотири-п'ять! — Борис, розтиснувши витки мотузки своїми сталевими пальцями, вихоплює в Михайла заповітну пробірку з «нітрогліцерином». Пробірка летить далеко у море. Жахливий вибух! Спливають оглушені акули Чорного моря — катрани.

Мошкіни, опам'ятавшись, зривають з протипожежного щита сокири. Бах!.. Бах!..— влучні постріли Мовчуна та Хихикала вибивають сокири з рук кровожерливих близнюків. Женька, теж опам'ятавшись, вихоплює з тайника мисливську двостволку. Бабах! — оглушливий постріл Бориса розщеплює стволи рушниці у різні боки. (Стволи аж загинаються, як роги!) «Пощадіть! — благають Женька та Мошкіни, які впали навколішки.— Ми більше не будемо!» По щоках у них могутніми струмками течуть сльози!

«Всіх за борт! — знов мужньо кричить Борис, спритно розсікаючи шаблею ласо, яке обплутує Михайла. — А то ще втопиться, відповідай за нього!»

Хихикало і Мовчун зіштовхують Женьку та Михайла за борт. (Берег поряд — допливуть!) Мошкіни затряслися від страху, коли Борис рішуче попростував до них, заклавши обидві руки за пояс, — і сплигнули за борт самі. (Ні, нехай краще Мошкіни залишаться!)

«Сюди!» — командує Борис, кидаючи їм у воду кінець каната.

Мошкіни слухняно деруться на борт. (Вони будуть шкоти травити! Працювати!)

Мошкіни щосили працюють з вітрилами, а Борис і компанія, зручно розсівшись у шезлонгах, загоряють на сонечку, потягуючи лимонад із пляшок. І уважно вивчають курс, який проклав Михайло на карті. (Стрілка вказує на безлюдний острів — атол, колись відкритий піратами, а потім Михайлом, який розкопав цю карту в московській бібліотеці, тому що дурням щастить! А інакше куди ж він зібрався плисти?! «Напавтал»? Тобто «На піратський атол в таємничій лагуні».)

Як це вдалося розгадати Борисові, який не дуже полюбляв читати книги? Зовсім недавно він гортав удома з нудьги журнал «Вокруг света», залишений кимось із мешканців. І раптом натрапив на статтю про піратів. Якось вийшло, що увагу його привернули слова: «пірати», «атол», «таємниця», «лагуна»... Ось так і збіглося несподівано: «На піратський атол в таємничій лагуні». Із статті Борис зрозумів, що атол — це вузький кораловий острів у вигляді трохи надірваного бублика. А лагуна — це бухта всередині атола. Пірати любили ховати скарби на різних атолах, по берегах лагун!

Та продовжимо розповідь про Борисову мрію...

Через місяць-другий...

«Земля!» — вперше в житті говорить Мовчун, який побачив з грот-щогли атол, вкритий пальмами (банановими).

Корабель кидає якір у лагуні. (Якорем займаються Мошкіни, він важкий!) Салют з гармати! (Якщо вдасться її викрасти з подвір'я краєзнавчого музею, де вона даремно іржавіє!) І на берег! Ура!

На атолі живуть гігантські черепахи, пальмові краби, здичавілі свині, колись завезені піратами. І нема жодної школи! (Безлюдний острів.)

— А ще,