Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов

А парус миготів уже далеко від берега, йдучи у бік хлоп'ячої «верфі».

Капітан попрощався з черговим і попрямував у той самий бік.

Борис мигнув Мовчунові та Хихикалу, і вони рушили за капітаном з таким виглядом, немов їм по дорозі.

Перед «верф'ю» довелося відстати, капітан став на валун поряд з шлюпкою «Напавтал» і, хоча він дивився на парус швертбота, все одно міг їх помітити, якщо раптом оглянеться. А Борисові не хотілося, щоб капітан догадався, що вони шпигують. Кому це хочеться?!

Тому вони обійшли покинутий пляж і сховалися за скелясте пасмо, досить далеко від капітана. Швертбот Мишка наближався до берега. Раптом трійка спостерігачів побачила, що капітан чомусь простує до них, до їхнього укриття.

Борис, Мовчун і Хихикало, відступаючи, поповзли, відчайдушно працюючи ліктями та колінами, до іншого скелястого пасма і сховалися за нього. Коли вони обережно висунули голови, капітан стояв на камені над їх попереднім укриттям і дивився на море.

З нового місця Борисові та компанії не видно було навіть берега, лише парус швертбота, який плив, здавалося, біля самісіньких ніг капітана. Приставивши руку козирком до лоба, він дивився кудись ліворуч від паруса. Раптом Борис побачив інший парус за обрізом скель, великий квадратний парус на високій щоглі і три голови — це була Женька та брати Мошкіни. Щогла гнулася, плескався парус, вони тягнули за шкоти, а Михайло, наближаючись до них на швертботі, кричав:

— Роби, як я!

Вітер доносив його дзвінкий голос, немов Михайло був зовсім поруч, за кілька метрів.

— Звідки... в них яхта? — промурмотів Хихикало. Мовчун закивав.

Михайло лавірував, хизуючись маневреністю швертбота, та подавав команди:

— Поворот оверштаг!.. Показую!.. Правий галс!.. Лівий галс!.. Роби, як я!

Женька і Мошкіни боролися з парусом, тягнули за шкоти у різні боки, а над їхніми головами скипало море дрібними брижами до самого обрію.

— А може, в них пліт? — спитав Борис.

— Коли б вони його зробили! Ми б знали! — відповів Хихикало.— Не інакше чиясь яхта! А чия? Де здобули?

— Чия! Де! — вибухнув Борис. — Наказував: слідкуйте!

Раптом від різкого ривка Мошкіних щогла нахилилася і впала, парус накрив голови хлопчаків.

— Аварія! — закричав Борис, підхоплюючись. — Рятуйте!

Капітан обернувся і навіть здригнувся від несподіванки.

Мошкіни борсалися на березі під величезною, прив'язаною до жердини для сушіння білизни, білою підковдрою. Вітер намагався роздути її, як кулю, вриваючись крізь квадратний отвір, через який заправляють всередину ковдру. Михайло кружляв недалеко від берега, розбиваючи носом швертбота хвилі.

— Ха-ха-ха!.. — зареготали, схопившись за боки, Борис і Хихикало. А Мовчун у захопленні заплескав руками по голому животі.

Женька і Мошкіни нарешті звільнилися від підковдри і знову почали встановлювати «щоглу з парусом».

— А ти кажеш, шлюпку викрадемо,— зауважив Борисові Хихикало. — Вони на березі і то перекинулися.

— Спокійно, — відповів Борис. — Спершу утремося до них в довіру!

— В довіру? — пожвавішав Хихикало.

— Куди ж іще? — сказав Борис і багатозначно ляснув пальцями.

Одного чудового штормового дня, коли хвилі ще вдалині одягалися білими шапками, Михайло з Женькою орудували молотками на своїй «верфі». За гулом моря вони не помітили, як до них підійшов капітан буксира.

— Нептун у поміч! — привітався він до них.

— Здрастуйте! — зраділи хлопчаки.

— Непогано, — обійшов капітан навколо шлюпки.

— Добре! — вигукнув Женька, милуючись своєю роботою, і чомусь з острахом подивився на капітана.

Женька не помилився...

— Отже, в Таллін плисти надумали? — раптом весело спитав Михайла капітан.

Михайло обернувся до Женьки. Той поспіхом відвів погляд.

— Зрадив? — скипів Михайло.

Капітан поклав велику долоню йому на плече.

— Чому ж так відразу зрадив? Він порадився зі мною, як моряк з моряком. І знаєш, колего капітан,— він так і назвав його «колегою капітаном», Михайло навіть порожевів від зніяковіння, — в Євгена твого дуже серйозні сумніви щодо вашого заміру.

— Гадаєте, не впораємось? — образився Михайло.

— Впоратись ви, може, і впораєтесь. А от чи відпустять вас батьки?

Михайло мовчав.

— Зрозуміло, — кивнув капітан. — Потай хотіли? Гарна справа. Я сам, коли мені було років дев'ять, немов «морське вовченя» Майн Ріда, сховався у трюмі рибальської шаланди.

— Ну, і?..— округлив очі Женька.

— Повернули, — весело відповів капітан. — 3 моря повернули, а на березі відшмагали. Я це до чого, — посерйознішав він.— Ось ви наче все продумали. Але ж вас через перший же шлюз на Волго-Донському каналі не пропустять. Хто та що? Право на водіння? Звідки та куди, панове?

Михайло продовжував похмуро мовчати.

— Уяви собі,— сказав капітан. — На Волзі таке судноплавство! Якщо всі, ну, хай не всі, а такі, як ви, почнуть по ній плавати — половина пароплавів на мілини сяде.

— Ми ж удень, — промимрив Михайло. — А якщо вночі, то ми засвітимо топові вогні на щоглі.

— Топові... Утопові, — буркнув капітан. — У мене до вас пропозиція.

Михайло недовірливо подивився на нього.

— Разом підемо. Я з вами. І батька