А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Ще, здається, ніби, вчора ти і я були дітьми, А сьогодні й ми, нарешті, дочекалися зими. Наші бороди пухнасті це ще - перша білизна, А за нею прийде грудень і, вважай, тебе нема. 28.11.2000 р. СИВА ОСІНЬ Вже давно над обрієм сонечко заходить, А по полю синьому сива осінь бродить. Вже давно, кохана, вітри дмуть північні, Ну а ми ще й досі думаєм, що вічні. Не сьогодні - завтра схоплять за горлянку, І над нами небо прокричить 'слов'янку'. Ось уже і наша черга підступає, Так живи і радуйся! - Хай зима втікає. 15.9.2000 р. КВІТУЧЕ ПОЛЕ Життя - це як квітуче поле, Де кожна квіточка вас коле, Де кожна квіточка то - крик, Якщо ви справжній і мужик. Не треба в паніку впадати, А пам'ятать завжди одне: Якщо людей ви не дурили - Вас прийме кожний і будь де. Життя - це як квітуче поле, Де кожна квіточка то - мить, І , той, хто хоче буть щасливим?- Спішіть, ту мить не пропустить. Бо хто, скажіть, у юні роки З нас не любив хі-хі та охи?- Спустіться з неба, добродії, Нехай хоч люди порадіють!!! 6.9.2003 р. ГОРОХ Я як і всі, також, люблю горох, І так як всі люблю я теплі ночі. Та все ж, якщо прийшли на поле вдвох, То нащо нам горох, як щастя хочем? 4.6.1990 р. МОЯ МРІЯ Як жаль, що роки пролетіли, Як зайчик сонячний в вікні. Мені ж здавалось буду вічно Скакать на білому коні. І я скакав, і мчавсь, як вітер, І хоч не всіх я обганяв, Зате для всіх зривав я квіти, І всім надію залишав. І хоч в житті не лінувався, Що аж було валився з ніг, Але до теї, що старався - Я так в житті і недобіг. А може квіточки такої В житті ніколи й не було, Й легенду цю про карі очі Мені придумало село? Звідки звалилися ці роки, Що зупиняють мій політ Той, про який я стільки мріяв, І мчавсь галопом стільки літ? Це те про що завжди жалію, І коник мій хоч постарів, Але догнать ми мусим мрію Й її торкнутись чорних брів. Тому й не дам перепочинку Я ні тобі, а ні собі, Поки народимо дитинку Яку любитимуть усі. 30.12.1997 р. ВОВЧИЙ ЗУБ Над гайком летіла пташка І присіла десь на дуб, Думав я, що ти ромашка, Ну а ти то - вовчий зуб. 1.10.1997 р. ПРО ДУШУ ТА ТІЛО Я п'ю тепло з коханих рук, Мов з джерела живу водицю, І чую з серця твого стук - Як чує шум дощу пшениця. А вітер ніжності пливе Так, як пливуть по морю хвилі, І оживає все й живе, Якщо з тобою люди милі. А десь над нами сплять віки, Дрімають зорі над полями, Я знаю, що колись і ми Також засвітимось вогнями. І так же само, як зірки Будем світитись над містами, Щоб ті, що прийдуть після нас - Не спали як і ми ночами. Тому і впевнений, любов, Вона в житті не помирає, А там, де зорі і Боги - Роками в Космосі блукає. Тому кохайтесь і любіть Людину розумом і ділом, І ніжність в серці бережіть, Як бережуть всі люди віру. 18.8.1990 р. ТАМ, ДЕ ВІВОЛГА Як би я хотів ще, братці, Десь на тройці