Міфотворчість як обгрунтування історичного мародерства - Могильницька Галина

— тобто територію нинішньої України) З ПРЕЗИРСТВОМ ставилися до Суздальського князівства, що в XII ст. виникло на землі напівдикого «народца меря», а отже, аж ніяк не вважали його частиною «общего Отечества», а народ цей — «єді-нокровнимі братьямі».

У цьому, запам'ятаймо, нам зізнався сам найодіозніший «певец величия российского».

Перший із виділених авторкою моментів надзвичайно цікавий з огляду на те, яку місію виконував Донський герой у боротьбі з Мамаєм (а ми бачили, що він на Мамаєві землі

почав наскакувати ще з 1376 р.!) та якою була справжня мета Куликовської битви.

Читач може здивуватися: «Як це — яка мета Куликовської битви??! Звільнення від проклятого іга! Це кожному зі шкільної парти відомо!» Так-то воно так... Але перечитаймо ще раз Карамзіна: «...Ополчение столь многочисленное, собранное в городах одного только Суздальского княжества»... Стоп! А де війська інших князівств? Де Тверський, Новгородський, Псковський, Муромський, Переяслав-Заліський, Рязанський та інші поки що самовладні князі? Де, на лихий кінець, уже хоч би Дмитріїв тесть Дмитро Костянтинович — князь Ниж-ньоновгородський??? Адже йдеться про звільнення від «іга», про повалення на той час уже 152-літнього ординського рабства! То чому на цю боротьбу на заклик Дмитрія Московського піднімаються лише залежні від нього князі крихітних уділів: Костромського, Можайського, Серпухівського, Углицького, Дмитрівського? Невже «нашестя безбожних ординців» нікого більше не турбує?

А може, ті самовладні князі, на відміну від нас із Вами, чудово розуміють, що ні про яке «звільнення від іга» не йде мова? Може, вони знають, що боротьба з Мамаєм — то особистий інтерес самого Дмитрія Московського?

Та й Лев Гумільов твердить, що боротьба ця, й справді, жодного відношення до «звільнення від іга» не мала. «То бьі-ли, — каже він, — распри внутри единой системьі, единой культурьі, единой страньї» [11.352— 353], ще раз підтверджуючи, що Московія та інші князівства землі Мерської були органічною частиною Ординської держави, з якою й складали оте «єдіноє отечество».

У цьому «єдіному отєчєстві», «єдіной стране» йде запекла боротьба за верховну владу між різними кланами. Чингісиди вже ослаблені. Інші клани ще не досить сильні, щоб утримувати владу за собою. Ми вже згадували, що на початку 60-х років XIV ст. були хани, які правили по кілька місяців, а то й по кілька днів. У цей час набирає голосу в Орді полководець (темник) Мамай, що до роду Чингісидів не має жодного відношення, оскільки, здається, взагалі походить із роду незнатного, але одружений на доньці котрогось із Чингісидів. Бачачи цілковитий розвал у державі, він береться наводити лад і поволі підминає під себе ряд улусів. На початок 70-х років йому майже вдається об'єднати Орду і стати її фактичним правителем.

У цей же час набирає сили й Тохтамиш — представник династії Чингісидів, який починає змаг за владу із «безрідним» Мамаєм.

Якщо згадати, що московські князі (нащадки Олександра Невського) поріднені саме з Чингісидами (Батий був ріднесеньким онуком Чингісхана!), то стає зрозумілим і спустошення Дмитрієм підвладних Мамаю земель, і те, чому на битву з ним не пішов жоден із не підвладних Дмитрію князів, — адже їм, з кожного огляду, було вигідніше, щоб верховну владу в «єдіной стране» обіймали не родичі московських князів, а, так би мовити, «нейтральні» особи, бо те, як нахабно Москва використовувала свої «родинні зв'язки», всі вони вже бачили.

Підтвердженням того, що боротьба Дмитрія з Мамаєм була спрямована не на звільнення від «проклятого іга», а лише на підтримку Чингісида Тохтамиша в його боротьбі за владу в «єдіном отечестве», є й те, що сам Тохтамиш вважав Дмитрія своїм спільником у боротьбі з Мамаєм, про що свідчить його привітання, надіслане Дмитрію у зв'язку з перемогою над Мамаєм, та повідомлення про загибель «нашого спільного ворога» після вбивства Мамая у Кафі, куди йому після поразки у битві з Дмитрієм довелося тікати з Орди.

На тлі цієї тісної дружби й співпраці ординського хана й московського князя видається зовсім незрозумілим і неприроднім похід Тохтамиша на Москву та цілковите спалення її у 1382 р.

Російські історики натякають, що Дмитрій, мовляв, дещо переоцінив вагу перемоги в Куликовській битві й вирішив не коритися ханові, а тому, ласкаво прийнявши ханських послів, сам, одначе, не поспішив на поклін до нього в Орду, чим і викликав ханський гнів. (Про те, що саме завдяки повному розгрому Мамая Дмитрієм Тохтамиш і посів верховну владу в Орді, російські історики визнають за краще мовчати, адже тоді легенда про «звільнення від іга» спростовується сама собою).

Якщо керуватися стереотипним уявленням про ординців як про дикунів-варварів, які не вміли мислити навіть про свою власну вигоду, а діяли лише під впливом моментального розбійницького інстинкту, то пояснення російських істориків щодо походу Тохтамиша на Москву можна прийняти. Але далі — жодної логіки у вчинках учасників описуваних подій не бачимо, хоч би й під мікроскопом її розглядали.

Ось дивіться самі.

Тохтамиш іде на Москву, де в цей час відбувається народний бунт. Дмитрій утікає в Кострому (історики кажуть, що втік, аби зібрати військо для відсічі Тохтамишу). Але втікає він якось дуже таємно й дуже поспішно, навіть дружину свою Євдокію покинувши в місті (загроженому татарами???). Це вже, як той казав, ні в які ворота не в'їжджає, щоб вірну жону покинути на поталу татарам, а самому втекти...

З наближенням Тохтамиша збунтований народ випускає з міста й княгиню Євдокію, але забирає в неї казну й коштовності, які вона намагалася вивезти.

Виникає питання: то від кого втікав Дмитрій у Кострому

— від Тохтамиша чи від збунтованого народу? І яка була причина того, що не минуло ще й двох років після славної битви, як народ збунтувався проти свого прославленого князя-героя? Не менш цікавим є й питання, чому захисник рідної землі, борець проти «іга», герой Куликовської битви був саме в цей час анафемований митрополитом Кипріяном? А це теж історичний факт, хоч і приховуваний офіційною російською історією. І вже зовсім цікаве питання, звідки взявся у Москві внук Оль-герда — литовський князь Остей, який очолив боротьбу москвичів проти Тохтамиша, сам героїчно бився з татарами і був замучений ними після того, як військо Тохтамиша обманом вдерлося в місто?

Дуже цікаво поводить себе й Тохтамиш, що прийшов, як твердять російські історики, «провчити» зарозумілого Дмитрія. Спаливши Москву, понищивши силу-силенну московського люду та стративши оборонця Москви Остея, він явно не поспішає в Орду, а вільно гуляє підлеглими Москві землями: палить і грабує Можайськ, Юр'їв, Звенигород, Переяслав, Ко-ломну і навіть ворожу Москві Рязань, але чомусь забуває «заскочити» в Кострому, щоб покарати того, із-за чиєї непокори нібито й був організований