Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий
«Літопис руський» — велетенська епопея про події всесвітньої історії та історії Давньої Русі від незапам’ятних часів до кінця XIII ст. Це — документальне першоджерело, де значуще кожне слово. Складається з «Повісті минулих літ», Київського літопису та Галицько-Волинського літопису.
Київський літопис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118–1200 років.
Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.
До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий.
Переклад «Літопису руського» (з додатком творів Володимира Мономаха) українською мовою здійснено вперше. Книга містить фундаментальний науковий апарат, широко ілюстрована.
Видання універсальне. Воно придатне і для наукової роботи, і для задоволення інтересу любителів рідної історії.
Редакційна колегія:
О. Т. ГОНЧАР, Ю. П. ДЯЧЕНКО, М. Г. ЖУЛИНСЬКИЙ, В. І. КРЕКОТЕНЬ, О. В. МИШАНИЧ, Ю. М. МУШКЕТИК, В. В. НІМЧУК, Т. І. СЕРГІЙЧУК, П. П. Толочко, В. О. ШЕВЧУК
Відповідальний редактор О. В. МИШАНИЧ
Передмова, примітки, іменно-особовий та географічно-археологічно-етнографічний покажчики, генеалогічні таблиці, карти і плани А. Є. МАХНОВЦЯ
Редактор С. А. ЗАХАРОВА
КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС
У РІК 1118
У РІК 6626 [1118].Вибіг Ярослав Святополкович із Володимира [в] Угри[1], і бояри його відступили од нього.
У сей же рік преставився Роман Володимирович [місяця] січня в шостий [день][2]. І послав Володимир другого сина, Андрія, у Володимир княжити.
У РІК 1119У РІК 6627 [1119]. Володимир забрав Мінськ у Гліба у Всеславича, а самого привів до Києва.
[У] тім же році преставився в Києві Гліб Всеславич, [місяця] вересня у тринадцятий [день][3].
У РІК 1120У РІК 6628 [1120]. Юрій Володимирович ходив на Болгар по Волзі. І взяв він добичу велику, і полки їхні переміг, і, розоривши [їх], прийшов [у Ростов] поздорову, з честю і славою.
Тоді ж послав Володимир Андрія, [сина свого], з поганими на Ляхів, і попустошили вони їх.
У РІК 1121У РІК 6629 [1121]. Прогнав Володимир берендичів із Русі. А торки і печеніги самі втекли.
Печать єпископа переяславського Лазаря. Печать митрополита Никифора І.
[У] тім же році приходив Ярослав [Святополкович] із ляхами до [города] Червена при посадникові Фомі Ратиборичу. І вернулися вони назад, не досягнувши нічого.
Того ж року в Києві преставився митрополит Никифор, місяця квітня.
І було знамення в сонці і в місяці одного місяця.
І княгиня [Христина, жона] Мстислава [Володимировича], померла місяця січня у вісімнадцятий [день][4].
Того ж року [Володимир] заклав церкву святого Іоанна [Предтечі (?)] в Копиревім кінці.
Половецька жіноча статуя. Торки і печеніги втікають з Русі. Мал. XIII (XV) ст. У РІК 1122
У РІК 6630 [1122]. Одведена (Добродія) Мстиславна в Греки за цесаря [грецького Олексія][5].
митрополит Микита прийшов із Греків. Даниїл, єпископ юр’євський, помер. Амфілохій, єпископ володимирський, помер, земля потряслася трохи.
Володаря [Ростиславича] схопили підступно ляхи, Василькового брата[6].
У сей же рік привели з Новгорода Мстиславові [Володимировичу] другу жону, (Любаву) Дмитрівну, онуку Завидову.
У РІК 1123У РІК 6631 [1123]. Преставився Давид Святославич [у] Чернігові, і сів [тут] замість нього Ярослав, брат його.
Того ж року преставився Сильвестр, єпископ переяславський. І Феоктист, єпископ чернігівський, преставився.
Печать Христини, жони Мстислава Володимировича.
Того ж року поставили Симеона єпископом [у город] Володимир.
[У] тім же році прийшов Ярослав Святополкович з уграми, і з ляхами, і з чехами, і з Володарем та Васильком [Ростиславичами] до [города] Володимира. І безліч воїв було з ним, і обступили вони город Володимир. Андрій [Володимирович] перебував тоді І ньому, а Володимир [Мономах] не поспів із Києва з Мстиславом, сином своїм.
І коли настав недільний день, під’їхав Ярослав близько до города, всього утрьох, рано в неділю. І, їздячи під стінами города, сперечався він з людьми [і] князем Андрієм, бо розгордівся, надіючись на безліч воїв, і так говорив Андрієві і городянам: «То є город мій. Якщо ви не одчинитеся, ні вийдете з поклоном, то побачите: завтра я піду приступом до города і візьму город».
Андрій же мав надію велику на бога з усіма людьми своїми, і на молитву отця свого він надіявся. І коли ще той [Ярослав] їздив під городом, вийшли двоє ляхів на узвіз угорі і тут лягли сховавшись. І поїхав Ярослав, посперечавшись, од города, і коли був він в узвозі, де ото два ляхи ті підстерігали його, вони, зсунувшись в узвіз, ударили його списом
