Міфотворчість як обгрунтування історичного мародерства - Могильницька Галина

- 154]. Справді-бо! Якщо, як твердять російські міфотворці, в заложниках був не Олександр, а якийсь інший Ярославів син (а що один із Ярославичів був відданий у заложники ще в дитячому віці — цього ніхто з них не заперечує), то як і коли малий Сартак міг спізнатися з Олександром настільки, щоб аж побрататися саме з ним, а не з тим із Ярославових синів, котрий жив поруч, щодень ділячи з ханичем його дитячі ігри й захоплення? Та й сам обряд братання, як переконливо доводить В. Бєлінський, міг відбутися лише між дітьми чи юнаками, що не досягли повноліття (за татарським законом — 16 років). Хлопчик, отже, не міг брататися з дорослим дядьком! А саме таким мав бути Олександр у порівнянні з Сартаком, якщо взяти за дату його народження 1221 р.

Отож, хоч так, хоч сяк, а участь нашого Невського героя у битві, на честь якої він був названий, є дуже сумнівною, щоб не сказати неможливою.

Безсумнівним, проте, є факт, що битва ця в російській історії спотворена до невпізнання. Якщо вірити історикам, то в 1240 р. на берегах Неви, побіля гирла Жори, висадилось «великое множество» шведських, норвезьких і фінських військ, що вирішили (ні більше ні менше!) завоювати Новгородську землю. Очолював цю «коаліцію» агресорів відомий досвідчений у битвах воєначальник Біргер — зять шведського короля.

Про кількість Олександрового війська сказано тільки те, що він не встиг зібрати під свої знамена навіть усієї новгородської дружини, не те що дочекатися підмоги батькових великокняжих військ, а проте ця недозібрана дружина на чолі з 19-річним хлопчиськом ущент розбиває «многое множество» «коаліціянтів», а самого Біргера наш юний герой власноручно «язвит» в обличчя, від чого полководець гине.

Ратники Олександрові показують чудеса винахідливості й хоробрості. Так воїн «по имени Миша» вмудряється ясного дня порубати всі шведські шнеки (кораблі), і посоромлені шведи, норвежці й фіни втікають за море (пішки?), прихопивши з собою ще й тіла полеглих знатних воїнів.

Що, мій любий читачу? Не могли ті шведи пішки через море перебратися? А на шнеках, порубаних «воїном по імені Міша», — могли? Чи їм морська русалка нові подарувала? Могла ж Олександрова «недозібрана» дружина перебити «многое множество» добірного війська під керівництвом знаменитого полководця й здобути перемогу, втративши при цьому лише 20 своїх воїнів... У казках-бо ще й не такі чудеса бувають!

А саме такий казковий сюжет пропонує нам «История го-сударства Российского» М. М. Карамзіна. Відомості Новгородського літопису в його найстарішій версії трохи відмінні: «...Приидоша, — пише літописець, — свеи (шведи. — Г. М.) в силе велице, и Мурмане, и Сумь, и Емь (фінські племена. -Г.М.) в кораблехь много зело... Олександрі,... с новгородцьі и ладожаньї приде на ня и победи я... и ту бьість велика сеча све-ям. Иту убьень бьість воєвода их (увага!!!) именем Спири-донь (а де королівський зять, знаменитий полководець Бір-гер??? — Г. М.) и множество много их паде; и накладше корабля два вятших (кращих. — Г. М.) муж, прежде себя пус-тиша и к морю; а прокь их (решта. — Г. М.) ископаше яму, вметаша в ню бещисла (тобто клали в яму без числа інших полеглих. - Г. М.)... и в ту нощь... посрамленьї отидоша. Нов-городец ту паде: Константин Луготиниц, Гюрата Пинеща-нич, Наместь, Дрочило Нездьілов... и всехь 20 муж с ладо-жаньї или мне (чи менше. — Г. М.), Бог вї)сть... Олександрь сь новгородцьі и ладожаньї приидоша вси здравьі во своя си...».

Це те, що є в літописі. Усі відомості про королівського зятя Біргера, що «язвлен вь лицо бьють» самим Олександром, про сміливця Мішу, що порубав шведські шнеки, шановний історик узяв із такого «історичного» джерела, як кілька разів перероблюване «Житіє» святого і благовірного князя Олександра Невського, де вже не згадується ні про Спиридона, ні про загиблих Гюрату чи Наместя, а вписано натомість нових «героїв» битви з цілком пристойними християнськими іменами: Гаврило Олексич, Міша, Сава, Яків. Ну, не гоже ж бо, й справді, у «Житіє» святого вписувати такі «неестетичні» імена, як, приміром, Дрочило Нездилов!..

І куди воно годиться, щоб тато першого московського князя та бився із якимось нікому не відомим воєводою із «дуже войовничим» і «дуже шведським» іменем Спиридон?! Нам «королів», «королевичів» чи, на лихий кінець, хоч «прославлених полководців» подавай!..

Але це все — деталі. Суть описуваних подій залишається скрізь однаковою: «Прийшов, побачив, переміг!»

От не зрозуміло тільки одне: а хто ж кого все-таки переміг???

- Як не зрозуміло? — скаже читач. — Ясно, що Олександр! Він же за перемогу й Невським був названий!

Так-то воно так... Але хіба не був названий Днем Червоної Армії день її найжорстокішої поразки під Псковом 23 лютого 1918 p.? І ми всі, слідом за пропагандою, любісенько повторили, що під Псковом у цей день була не поразка, а якраз перемога!

Отож давайте поміркуємо разом. Як свідчать усі письмові джерела, включно з усіма писаними-переписаними «Житіями», шведи після битви спокійнесенько повантажили на дві шнеки тіла знатних полеглих, безперешкодно відправили їх на батьківщину, а самі, замість того, щоб чимдуж утікати від переможця, ще залишилися хоронити «бещисла» простих воїнів і, лише впоравшись зі всіма цими справами, покинули не-вські береги.

Аде в цей час був Невський герой зі своїм військом? Чому не добив, не полонив їх? Чому не заволодів хоч однією шнекою, не відняв награбоване в іжорців добро? Адже в Новгород він не приніс жодного трофею, не пригнав жодного полоненого! Інакше про це обов'язково сказав би літописець. Що ж це за «блискуча перемога» така, після якої поле бою залишається за «переможеними», які покидають його тільки тоді, коли всі свої справи завершили, а «переможець» повертається «восвояси» без жодного трофею і без жодного полоненого? Та не буває таких перемог! А в середньовіччі й поготів не могло бути!

Для порівняння візьмімо одну з найзначніших битв новгородців протягом II пол. XI — І пол. XII ст. — битву Святослава Ростиславовича з тими ж шведами під Ладогою у 1164р.

Тут усе чітко: 5 тисяч шведів припливли під Ладогу на «полушестадьсят шнекь» (тобто на 55-ох кораблях) і взяли місто в облогу. На 5-й день пі доспіло новгородське військо на чолі зі Святославом «и победиша я с божиею помощью, овьі иссекоша, а иньїя изьімаша (тобто беручи в полон. — Г. М.)..., изьімаша 43 шнекь (це із 55!!! — Г. М.); а мало ихь убежа-ша...», - каже новгородський літописець. Ясна річ,