💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фентезі » Vita Nostra - Марина та Сергій Дяченко

Vita Nostra - Марина та Сергій Дяченко

Читаємо онлайн Vita Nostra - Марина та Сергій Дяченко
треба тільки обережно… Дуже зосереджено… Довести вправу до половини й зірватися. І знову — зірватися відразу після початку. І знову — ледь-ледь не довести до кінця. І знову — довести, але знати, що повторити не зможеш. Повернутися до восьмої, подумки прокрутити її, повторити дев’яту, морщачись від напруги. І ще повторити. І ще. Перевести подих, витерти сльозаві очі, дозволити собі хвилинний перепочинок: сьорбнути охололого чаю. Прочитати вправу десять… І знову впасти у відчай.

Так минула п’ятниця. І так минула ніч із п’ятниці на суботу. Об одинадцятій десять, точно в свій час, Сашка ввійшла до тридцять восьмої аудиторії. Усередині в неї не лишилося ні страху, ні злості. Світ навколо був темним, поле Сашчиного зору звузилося до круглого віконця завбільшки як автомобільне колесо.

Вона не побачила обличчя Портнова, а тільки його руку з перснем.

— Я чекаю, Самохіна, повної серії вправ із першої по дванадцяту. Якщо зіб’єтеся — починайте спочатку.

Вона поставила посеред аудиторії стілець, сперлася двома руками на високу спинку й почала.

«…Уявіть сферу… Подумки деформуйте таким чином, щоб зовнішня поверхня виявилася всередині, а внутрішня — ззовні…»

Двічі Сашка збилася. Переходячи від сьомої до восьмої вправи й потім на дванадцятій, найскладнішій. Обидва рази зупинилася й почала все спочатку. І з третьої спроби довела серію до кінця без єдиної паузи — як пісню чи танець. Як скоромовку. Як довгу гімнастичну вправу на колоді…

Віконце світла перед її очима ще більше звузилося. Вона не бачила обличчя Портнова. Вона бачила стіл, краєчок записника й руку з перснем, нервово стиснуту в кулак.

— Добре, — сказав він глухо. — До вівторка — параграфи вісімнадцять і дев’ятнадцять. На майбутню суботу — вправи з тринадцятої по сімнадцяту.

— До побачення, — сказала Сашка.

Вийшла з аудиторії, кивнула Кості. Добралася до гуртожитку, нічого навколо не бачачи. Лягла в ліжко й відімкнула свідомість.

* * *

— Самохіна! Вставай… Перша пара спеціальність. Вставай, чуєш?

У Лізи були дорогі, але надто різкі й екзотичні парфуми. Сашка розплющила очі.

— Що?!

— Понеділок, ранок! Уставай, півгодини до дзвінка! Якщо ти ще раз пропустиш — Портнов лопне!

— Була субота, — сказала Сашка.

— Була та спливла! Ти цілу неділю проспала!

«А мама, — подумала Сашка. — Я їй обіцяла дзвонити у вихідні… Не подзвонила… А Костя… Як же?»

Ліза металася по кімнаті напівгола, натягала тонкі колготки, на них джинси.

— Ксано! Ти моїх прокладок не брала?

— Брала, пачка в столі.

— Дурепа, якого хріна ти крадеш?!

— Там ще залишилося, не репетуй. Я тобі потім поверну.

— Повернеш ти… Ще раз побачу — я тобі ці прокладки в дупу запхаю!

Сашка накинула халат і побрела вмиватися. Із дзеркала на неї глянуло сіре, змарніле, але спокійне й навіть привабливе обличчя. Сашка кліпнула очима: зіниці розійшлися й склалися, мов чорні діафрагми фотоапарата, й набули звичайної форми.

Вона прийняла душ і помила голову, тоді тільки виявилося, що її фен для волосся перегорів.

— Хто спалив?

— Не я, — Ліза вже стояла в дверях. — Дзвінок за десять хвилин, я не хочу через тебе слухати істерики Портнова!

— Послухаєш через інше… Оксано, дай фен.

— Я дала Любці з дев’ятнадцятої кімнати, вона не повернула… Замотай рушником, так іди!

Сашка, як могла, розтерла волосся рушником. Надягла плетену шапочку, куртку, вкинула в сумку зошити та книжки й побігла через двір до будинку інституту. Влетіла в першу аудиторію, ляпнулася на своє місце поруч із Костею, і відразу гримнув дзвоник.

Минула хвилина. Портнова не було. Першокурсники перезиралися. Почалося неголосне перемовляння.

— Може, він захворів? — із надією припустив хтось.

— Аякже…

— Розмріявся…

Рвучко розчинилися двері. Розмови вмовкли на півслові. Увійшов Портнов, уривчасто привітався, сів за стіл. Схилив голову, глянув на студентів поверх окулярів. В аудиторії зависла стерильна тиша.

— Половина семестру пішла, мов у пісок, — сказав Портнов. — Наближається зимова сесія. На вас чекають два іспити — з філософії та історії. І заліки з усіх предметів. Зрозуміло, і за фахом теж. Ті з вас, хто не здасть його з першого разу, матимуть неприємну розмову зі своїми кураторами.

По столі Жені Топорко покотився олівець, звалився на підлогу, але вона не насмілилась нагнутися, щоб його підняти.

— Я повинен вам дещо сказати саме сьогодні, — провадив Портнов. — Я говорив це декому на індивідуальних, тепер скажу всім. Вправи, які ви намагаєтеся робити, переборюючи обмеженість і лінощі, змінюють вас ізсередини. Може, ви це помітили. Якщо ні — помітите пізніше.

Він зробив паузу. Сашці хотілося подивитись на Костю, але вона втрималася.

— Ми перебуваємо на самому початку шляху, — уривчасто провадив Портнов. — Триває підготовча робота. З того, як вона проходить, можна сказати з упевненістю: розхлябанішої та ледачішої групи мені не доводилося вчити вже багато років! Гірша за вас хіба що група «Б», але вона взагалі не лізе ні в які ворота, і я думаю, що більше половини студентів не побачать випускний вечір!

Тиша.

— Самохіна, — кинув Портнов.

Сашка встала.

— Іди сюди.

Сашка вийшла до дошки.

— Скільки вправ зі збірника ти відпрацювала?

— Дванадцять.

Портнов обернувся до класу.

— Хто-небудь із вас, вундеркінди, зробив дванадцять вправ за збірником? Ти, Павленко, скільки зробила?

— Шість, — прошелестіла Ліза.

— А ти, Топорко?

— Вісім…

— А ти, Коженников?

— Три, — сказав Костя. Він був дуже блідий, у яскраво-червоних плямах.

— Ця дівчинка отримає залік автоматом, — сказав Портнов, не дивлячись на Сашку. — Вона вчиться. Була лідером після першого ж заняття, тепер пішла у відрив і спокійно може дивитися в очі зимової сесії. Ви — решта — запам’ятайте: іспитів з нашого предмета лише два: проміжний на третьому курсі та випускний на п’ятому. Але кожен залік, наприкінці кожного семестру, буде для вас великим життєвим випробуванням, це я обіцяю. Самохіна, сідайте.

Сашка сіла на своє місце. Група «А» за її спиною мертво мовчала. «Всі мене зненавидять», — подумала Сашка майже весело. Хоча здавалося б… Чому заздрити…

Цієї миті в неї всередині начебто розсунулася низька стеля. Розійшлися бетонні плити, в них ударив промінь світла. Усе волохате й темне, що лякало її і давило, під цим світлом виявилося кумедним і жалюгідним. Начебто відкрився виворіт малобюджетного фільму жахів: монстри, що були в ужитку, смерть у савані з печаткою пральні, маленький товстенький режисер…

— Агов! Ти чого?

Вона на превелику силу заплющила очі й знову розплющила. Навколо метушилися однокурсники, гриміли стільці, хтось дуже голосно сміявся. Щось сталося…

Портнова на місці не було. Двері в хол стояли розчинені навстіж.

— Що сталося? — мружачись, запитала Сашка.

— Пара скінчилася, — сухо пояснив Костя. — Зараз фізкультура. У тебе форма є?

* * *

Відгуки про книгу Vita Nostra - Марина та Сергій Дяченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: