Vita Nostra - Марина та Сергій Дяченко
Так минула п’ятниця. І так минула ніч із п’ятниці на суботу. Об одинадцятій десять, точно в свій час, Сашка ввійшла до тридцять восьмої аудиторії. Усередині в неї не лишилося ні страху, ні злості. Світ навколо був темним, поле Сашчиного зору звузилося до круглого віконця завбільшки як автомобільне колесо.
Вона не побачила обличчя Портнова, а тільки його руку з перснем.
— Я чекаю, Самохіна, повної серії вправ із першої по дванадцяту. Якщо зіб’єтеся — починайте спочатку.
Вона поставила посеред аудиторії стілець, сперлася двома руками на високу спинку й почала.
«…Уявіть сферу… Подумки деформуйте таким чином, щоб зовнішня поверхня виявилася всередині, а внутрішня — ззовні…»
Двічі Сашка збилася. Переходячи від сьомої до восьмої вправи й потім на дванадцятій, найскладнішій. Обидва рази зупинилася й почала все спочатку. І з третьої спроби довела серію до кінця без єдиної паузи — як пісню чи танець. Як скоромовку. Як довгу гімнастичну вправу на колоді…
Віконце світла перед її очима ще більше звузилося. Вона не бачила обличчя Портнова. Вона бачила стіл, краєчок записника й руку з перснем, нервово стиснуту в кулак.
— Добре, — сказав він глухо. — До вівторка — параграфи вісімнадцять і дев’ятнадцять. На майбутню суботу — вправи з тринадцятої по сімнадцяту.
— До побачення, — сказала Сашка.
Вийшла з аудиторії, кивнула Кості. Добралася до гуртожитку, нічого навколо не бачачи. Лягла в ліжко й відімкнула свідомість.
* * *
— Самохіна! Вставай… Перша пара спеціальність. Вставай, чуєш?
У Лізи були дорогі, але надто різкі й екзотичні парфуми. Сашка розплющила очі.
— Що?!
— Понеділок, ранок! Уставай, півгодини до дзвінка! Якщо ти ще раз пропустиш — Портнов лопне!
— Була субота, — сказала Сашка.
— Була та спливла! Ти цілу неділю проспала!
«А мама, — подумала Сашка. — Я їй обіцяла дзвонити у вихідні… Не подзвонила… А Костя… Як же?»
Ліза металася по кімнаті напівгола, натягала тонкі колготки, на них джинси.
— Ксано! Ти моїх прокладок не брала?
— Брала, пачка в столі.
— Дурепа, якого хріна ти крадеш?!
— Там ще залишилося, не репетуй. Я тобі потім поверну.
— Повернеш ти… Ще раз побачу — я тобі ці прокладки в дупу запхаю!
Сашка накинула халат і побрела вмиватися. Із дзеркала на неї глянуло сіре, змарніле, але спокійне й навіть привабливе обличчя. Сашка кліпнула очима: зіниці розійшлися й склалися, мов чорні діафрагми фотоапарата, й набули звичайної форми.
Вона прийняла душ і помила голову, тоді тільки виявилося, що її фен для волосся перегорів.
— Хто спалив?
— Не я, — Ліза вже стояла в дверях. — Дзвінок за десять хвилин, я не хочу через тебе слухати істерики Портнова!
— Послухаєш через інше… Оксано, дай фен.
— Я дала Любці з дев’ятнадцятої кімнати, вона не повернула… Замотай рушником, так іди!
Сашка, як могла, розтерла волосся рушником. Надягла плетену шапочку, куртку, вкинула в сумку зошити та книжки й побігла через двір до будинку інституту. Влетіла в першу аудиторію, ляпнулася на своє місце поруч із Костею, і відразу гримнув дзвоник.
Минула хвилина. Портнова не було. Першокурсники перезиралися. Почалося неголосне перемовляння.
— Може, він захворів? — із надією припустив хтось.
— Аякже…
— Розмріявся…
Рвучко розчинилися двері. Розмови вмовкли на півслові. Увійшов Портнов, уривчасто привітався, сів за стіл. Схилив голову, глянув на студентів поверх окулярів. В аудиторії зависла стерильна тиша.
— Половина семестру пішла, мов у пісок, — сказав Портнов. — Наближається зимова сесія. На вас чекають два іспити — з філософії та історії. І заліки з усіх предметів. Зрозуміло, і за фахом теж. Ті з вас, хто не здасть його з першого разу, матимуть неприємну розмову зі своїми кураторами.
По столі Жені Топорко покотився олівець, звалився на підлогу, але вона не насмілилась нагнутися, щоб його підняти.
— Я повинен вам дещо сказати саме сьогодні, — провадив Портнов. — Я говорив це декому на індивідуальних, тепер скажу всім. Вправи, які ви намагаєтеся робити, переборюючи обмеженість і лінощі, змінюють вас ізсередини. Може, ви це помітили. Якщо ні — помітите пізніше.
Він зробив паузу. Сашці хотілося подивитись на Костю, але вона втрималася.
— Ми перебуваємо на самому початку шляху, — уривчасто провадив Портнов. — Триває підготовча робота. З того, як вона проходить, можна сказати з упевненістю: розхлябанішої та ледачішої групи мені не доводилося вчити вже багато років! Гірша за вас хіба що група «Б», але вона взагалі не лізе ні в які ворота, і я думаю, що більше половини студентів не побачать випускний вечір!
Тиша.
— Самохіна, — кинув Портнов.
Сашка встала.
— Іди сюди.
Сашка вийшла до дошки.
— Скільки вправ зі збірника ти відпрацювала?
— Дванадцять.
Портнов обернувся до класу.
— Хто-небудь із вас, вундеркінди, зробив дванадцять вправ за збірником? Ти, Павленко, скільки зробила?
— Шість, — прошелестіла Ліза.
— А ти, Топорко?
— Вісім…
— А ти, Коженников?
— Три, — сказав Костя. Він був дуже блідий, у яскраво-червоних плямах.
— Ця дівчинка отримає залік автоматом, — сказав Портнов, не дивлячись на Сашку. — Вона вчиться. Була лідером після першого ж заняття, тепер пішла у відрив і спокійно може дивитися в очі зимової сесії. Ви — решта — запам’ятайте: іспитів з нашого предмета лише два: проміжний на третьому курсі та випускний на п’ятому. Але кожен залік, наприкінці кожного семестру, буде для вас великим життєвим випробуванням, це я обіцяю. Самохіна, сідайте.
Сашка сіла на своє місце. Група «А» за її спиною мертво мовчала. «Всі мене зненавидять», — подумала Сашка майже весело. Хоча здавалося б… Чому заздрити…
Цієї миті в неї всередині начебто розсунулася низька стеля. Розійшлися бетонні плити, в них ударив промінь світла. Усе волохате й темне, що лякало її і давило, під цим світлом виявилося кумедним і жалюгідним. Начебто відкрився виворіт малобюджетного фільму жахів: монстри, що були в ужитку, смерть у савані з печаткою пральні, маленький товстенький режисер…
— Агов! Ти чого?
Вона на превелику силу заплющила очі й знову розплющила. Навколо метушилися однокурсники, гриміли стільці, хтось дуже голосно сміявся. Щось сталося…
Портнова на місці не було. Двері в хол стояли розчинені навстіж.
— Що сталося? — мружачись, запитала Сашка.
— Пара скінчилася, — сухо пояснив Костя. — Зараз фізкультура. У тебе форма є?
* * *
