Крабат - Відфрід Пройслер
Запрошуємо вас у захопливий світ магії та пригод з твором "Крабат" від німецького письменника Відфріда Пройслера. Ця захоплива книга доступна для вас на readbooks.com.ua.
"Крабат" - це незабутня історія про молодого хлопця на ім'я Крабат, який стає чарівником у таємному чорному млині. Відфрід Пройслер, талановитий розповідач, оживляє перед нами світ чарівниць, таємниць і боротьби між добром і злом.
У "Крабаті" ми знаходимо себе в зачарованому світі, де Крабат вивчає магію під керівництвом свого майстра, але виявляється, що ця чорна магія має свою ціну. Крабат стає свідком жорстокості і злочинів, і йому доводиться обирати між свободою і підкоренням.
Автор майстерно створює атмосферу та переносить нас у середньовічний світ, де магія та суперечки між силами добра і зла пронизують кожну сторінку. Він розкриває складність моральних виборів, змушуючи нас замислитися над нашими власними цінностями та переконаннями.
"Крабат" - це не просто казка, це розповідь про силу людського характеру, зрілості та самопізнання. Ця книга захопить вас своєю магією та глибинними думками про справжнє значення волі та відповідальності.
Не пропустіть можливість зануритися у світ магії та пригод з романом "Крабат" Відфріда Пройслера, доступним на readbooks.com.ua.
Отфрід Пройслер
Крабат
Повість
З німецької переклав Володимир Василюк
Художник Михайло Євшин
Рік перший
Млин у Козельбрусі
Було це між Новим роком і Святом трьох царів. Крабат, хлопець років чотирнадцяти, і ще двоє лужицьких підлітків-жебраків домовилися разом поколядувати. Їх не обходило те, що його світлість курфюрст Саксонії суворо заборонив волоцюзтво й жебрацтво на своїх землях (на щастя, судді та інші чиновники дивилися крізь пальці на цей указ).
І ось колядники — три царі зі Сходу — ходять від села до села на околиці Гоєрсверди. На шапках — солом'яні віночки-корони. Малий веселун Лобош грає царя маврів: щоранку намазується сажею. Він гордо носить попереду Віфлеємську зірку, яку Крабат прибив до жердини.
Зайшовши на подвір'я, хлопці стають у ряд (Лобош незмінно посередині) і співають: «Слава Тобі, Давидів Сину!» Щоправда, Крабат тільки губами ворушив: у нього саме ламався голос. Два інші «царі» його виручали: дерли горло, як могли.
До свят чимало селян закололи свиней і щедро обдаровували східних мандрівників ковбасою та салом. Перепадали колядникам і яблука, і чорнослив, і горіхи, рідше — медяники, вергуни й коржики.
— Рік почався непогано! — підсумував Лобош увечері третього дня. — Хай нам отак щастить цілий рік!
— Нехай! — зітхнули двоє інших «вельмож», похитавши головами.
Заночували у Петерсгайні, на горищі кузні. Тут Крабатові приснився уперше той дивовижний сон…
Одинадцять вуронів сиділи на бантині, втупившись у Крабата. З лівого краю — одне місце вільне. І раптом він виразно чує скрипучий, протяжний голос, який лине здалеку з потоком вітру: «Крабате!.. Крабате!.. Крабате!..» Крабат не відгукується — боїться. А голос наказує: «Іди до Шварцкольма, до млина, не пошкодуєш!». Вурони зриваються, крякаючи: «Послухайся Майстра… Послухайся!..»
Крабат прокинувся. «Що за чортівня наснилась!» — промурмотів він сам до себе, перевертаючись на другий бік, і заснув.
Наступного дня він з товаришами помандрував далі. Коли ж йому пригадався той сон, засміявся.
Проте вночі сон знову повторився. Той самий скрипучий голос покликав його, і ворони прокрякали: «Послухайся Майстра! Послухайся…»
Коли ж насниться сон удруге — це насторожує! Вранці Крабат спитав у господаря, який пустив їх переночувати, чи знає він село Шварцкольм.
— Шварцкольм, кажеш… — селянин замислився й за хвилину відповів: — Згадав! Одразу за гоєрсвердським лісом, як іти до Ляйпе.
Наступного разу колядники заночували в Грос-Партвітці. І знову приснилися Крабатові вурони й скрипучий, протяжний голос, що линув іздалеку…
І вирішив Крабат скоритися тому голосові.
Тільки-но почало світати, а товариші ще спали, він тихцем вислизнув із клуні. Біля воріт несподівано перестрів наймичку, що йшла до криниці по воду.
— Будь ласка, привітай моїх супутників і скажи їм, що я мусив піти, — попросив він дівчину.
Проминув село, два, три. Вітер шмагав його колючою сніговою крупою. Крабат зупинявся через кожні два кроки, протираючи очі. У гоєрсвердському лісі заблукав, кілька годин кружляючи, поки знову натрапив на дорогу, що вела до Ляйпе. Своєї мети він досяг лише надвечір.
Шварцкольм був звичайнісіньким селом: хати, хліви, клуні обабіч єдиної вулиці, у снігових заметах, над дахами — стовпи диму. Чулося мукання, мекання худоби, скрипіння снігу під ногами. Над ставком лунав галас — діти їздили на ковзанах.
Крабат роззирнувся навкруги. Де ж той млин? Назустріч йому трапився дідусь, що ніс в'язку хмизу з лісу. Той і запитав його.
— У нашому селі млина немає.
— А може, десь неподалік?
— A-а, ти, мабуть, про той… — Дідусь показав пальцем через плече назад. — Внизу, у Козельбрусі, біля Чорної води, є млин. Тільки ж… — І затих, ніби й так забагато сказав.
Крабат подякував за звістку, повернувся й пішов, куди вказав старий. Та раптом хтось сіпнув його за рукав. Оглянувся — дідусь із в'язанкою.
— Що, діду? — здивувався Крабат.
Дідусь підступив до Крабата впритул і мовив із острахом:
— Хочу застерегти тебе, хлопче. Не йди туди, обминай Козельбрух і млин біля Чорної води. Там нечисто…
Якусь мить Крабат вагався, полишив дідуся, та й пішов собі.
Ураз стемніло. Він пильнував, щоби не збитися зі шляху. Його почав проймати мороз. Крабат озирнувся: у селі, звідкіля він ішов, уже де-не-де засвітили вогні.
Може, краще би повернутися?
«Та ну! — промурмотів Крабат і звів коміра. — Хіба ж — маленький? Подивлюся, а це зробити може будь-хто!»
Якийсь час Крабат сліпма продирався лісом, потім натрапив на галявину. Тільки-но вийшов з-поміж дерев, як над ним одразу розійшлися хмари, виглянув місяць і все навколо залило холодне світло.
Нарешті Крабат побачив млина.
Притаївшись у снігах, темний, зловісний, він скидався на велетенського звіра, що очікував на свою жертву.
«Мене ніхто йти сюди не силував», — подумав Крабат.
Переборовши страх і набравшись духу, він попрямував галявиною до млина.
Двері в будинку було зачинено. Він постукав раз, два — жодного поруху всередині. Дивно: хоч би пес гавкнув, чи сходи скрипнули, чи ключі брязнули. Крабат постукав утретє, аж щиколодки звело.
У млині — тиша. Тоді Крабат легенько натиснув на клямку — і двері відчинилися. Ввійшов до коридору — темінь, хоч в око стрель. Аж там, у глибині, ніби мерехтів слабкий промінь світла, схожий на його відблиск.
«Де світло, там люди», — мовив Крабат.
Він простягнув руки й навпомацки пішов коридором. Світло ніби наближалося, він побачив, як воно пробивається крізь ледь прочинені двері. Цікаво, хто там? Навшпиньках підійшов до дверей і зазирнув у прощілину.
Він розгледів чорну кімнату, яку освітлювала одна свічка. Свічка була червона й трималася на черепі, що лежав на столі, за яким сидів кремезний чоловік у чорному плащі, з білим, немов крейда, обличчям. Чорна пов'язка закривала йому ліве око. Перед ним на столі лежала товста, у шкіряних палітурках, прикута ланцюгом, книга. Чоловік читав.
Несподівано він підвів голову й подивився на Крабата так, наче очікував його давно. Той погляд пройняв хлопця аж до кісток. Очі закліпали, почали сльозитися, кімната зникла.
Крабат протер очі й ураз відчув на плечі холодну, як лід, руку. Холод проник навіть крізь куртку й сорочку. І відразу скрипучий голос промовив по-лужицькому:
— Ну ось ти й тут!
Крабат здригнувся, почувши той голос, до того ж — знайомий. Повернувся й побачив перед собою чоловіка з пов'язкою на оці.
Як він опинився у нього за спиною? У