Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Раніше ти цим не переймався, — проникливо зауважив Айра. — Ця штука, яку ви пили, просто вивертає людину. Ставить навіч аверс з реверсом і орла з решкою. Для декого це просто легкий шок. Для інших — набагато гірше. Якщо людина має гризоту, чи схильність до душевної недуги, чи не пан сама собі, — Айра голосом виділив останні слова, — вона провалює Пробу. Звичайно такі відсіваються раніше, але не завжди…

Він стиснув губи.

— Ти мав рацію, — почав знову, іншим голосом, — коли радив мені «зрізати його на чомусь» і відрядити додому. Коли вже я йду на посадове порушення — хіба не міг я разочок збрехати?

— Та чи він божевільний? — обережно спитав Крокодил. — Чи він… не відважний, не цільний, не сильний парубок? Чому це випробування для нього… таке складне?

— Він наполовину Тінь, — Айра ліг навзнак і закинув руки за голову. — У нього мізерний больовий поріг і уява, про яку ні ти, ні я не можемо мріяти. Ти під впливом сироватки бачив свого сина, який залишив сліди взуття. А він… те, що бачив він, настільки реальне, що я теж це бачив.

Крокодил обхопив себе за плечі. Далеко в морі йшов корабель, уночі схожий на рухливу вервечку вогнів.

— І що це було?

— Цього я не скажу, — пробурмотів Айра. — Це його особиста справа. До того ж це, м-м, невимовне…

Він потягнувся, ставши дуже довгим, і відкинув голову на пісок.

— Айро, — сказав Крокодил. — мій син тут був насправді?

— Ти ж його бачив.

— Та це ж мана! Галюцинація!

— Ти його бачив, чув його голос, він відбився у твоїй свідомості. Він відбився в довкіллі, лишивши сліди чобітків. Він був тут?

Крокодил ковтнув. У роті було сухо-сухо.

— Він що, стояв тут, боявся? Кликав мене? А я не підійшов, тому що хотів скласти Пробу?!

— Ти пройшов випробування.

— А щоб ви здохли разом із вашим випробуванням!

Він схопив Айру за шкіряний ремінець на шиї, шарпнув на себе й ударив у щелепу. Точніше, спробував ударити. Його зап’ясток перехопили, і за кілька секунд Крокодил валявся лицем у піску, цілком знерухомлений, із заламаною за спину рукою.

— Уяви, що йому наснився поганий сон, — сказав Айра, причому на його голосі ніяк не позначилося фізичне зусилля. — Це прикро. Та швидко минає.

Крокодил кілька разів пробував вирватися. Заскрипів зубами, перемелюючи піщинки.

— Річ у тому, що ти дорослий, — сказав Айра. — Звичайно Пробу проходять підлітками. Це й страшніше, й набагато легше, їм увижаються чудовиська, жахи, двійники. Іноді — батьки. Що з цим хлопцем, Дорин-Гаєм, я не знаю, але там, судячи з усього, якась не виявлена вчасно патологія… Андрію, ти мене чуєш?

— Відпусти, — видихнув Крокодил.

Айра розняв захват. Крокодил подумав із сумом, що фізично протистояти цій людині в нього не вийде, мабуть, навіть після тривалих завзятих тренувань.

Він сів, відпльовуючись. Айра, наче нічого й не було, ліг поряд і знову простягнувся.

— Твоя правда, — сказав Крокодил. — Я мігрант, і це навічно.

— Чому ти пішов зі своєї планети?

— Та не знаю я! У мене забрали пам’ять разом із двома роками життя й закинули за тисячі парсеків, за мільйони років! І коли до мене приходить син, якого тут нема, якого не може бути…

Він раптом затнувся.

— Слухай-но, Айро, а коли ще раз вип’ю тієї гидоти — він знову прийде?

— Якщо він для тебе — символ провини, уособлення докору, тоді, звичайно, прийде. Тільки пізніше ти знову відчув себе покидьком.

Вони мовчали кілька хвилин. А може, кількадесят хвилин. Супутники линули по небу, хвиля тихо набігала й безгучно скочувалася по піску, і в лінії прибою ворушились, мигаючи, шестиногі риби з блискучими очима.

— Стабілізатори — навіщо? — спитав Крокодил, дивлячись на жовту іскру в небі.

— Матерія первинна. Хоча так було не завжди.

— А що було?

— Образ. Ідея. Слово… Те, з чого звичайно починається світ.

— Звичайно?!

— А ти як думав? — Айра повернув голову.

— Не знаю, — Крокодил потер скроні. — У нас на Землі нема ніяких стабілізаторів.

— Точніше, ти нічого про них не знаєш.

— Ні! Я чудово знаю устрій світу, в якому я народився й виріс! Можна сперечатися скільки завгодно, матерія первинна чи ідея, але чайник нагрівається від вогню, дитина народжується від двох батьків, будь-який двигун треба спершу сконструювати, а потім випробувати! Сон — це хімічний процес у мозку, молекули є, а образів не існує!

— Андрію, два роки тому ти збирався мігрувати з Землі?

— Ні, звичайно. Я гадки не мав, що таке може бути…

Крокодил затнувся.

— Може, ти точно знав, що міжзоряні перельоти — справа далекого майбутнього, а машина часу неможлива в принципі?

Крокодил застогнав крізь зуби.

— Я нічого не знаю про Землю, — сказав Айра. — Та припускаю, що й ти чогось про неї не знаєш.

Крокодил просів, як снігова кучугура, підтанувши. Ліг, торкнувся потилицею прохолодного піску.

— Реальним є все, що людина здатна уявити, — сказав Айра. — Уявляєш собі такий світ?

— Авжеж. Людину вмить знищать чудовиська, яких вона вигадає, і далі не буде кому уявляти.

— Так, якщо людина — наляканий підліток. Так, якщо вона не пан сама собі.

— Проба…

— Еге. Проба — це інструмент, я казав тобі. Повноправним громадянином може стати лише той, хто здатен підтримувати баланс між волею й тілом, тілом і духом, людиною й тінню.

— Регенерація, локація та інша хріновина…

— Так-так. «Я пан сам собі» — універсальна формула.

— Ще — маніпуляція, — сказав Крокодил. — Цькування. Загострення конфлікту.

— Так. Тільки той має статус повноправного громадянина, хто панує над своєю