Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

і тварин, на блазнів, що танцюють, на потвор у молитві, на язики полум’я й струмені води. Зелені, жовті, червоно-коричневі, вони були вкриті лускою та мохом, корою та гладенькою блискучою плівкою й і росли майже ідеальним кільцем. У центрі зяяв пустий простір, потоптаний безліччю ніг. На ньому, як битий посуд, валялися в безладі скалки чи то хітинових панцирів, чи то пістрявої яєчної шкаралупи. А вище, там, куди рослини-скульптури простягали руки, щупальці, лапи та язики, в сітці сплетених ліан покоїлися бурі, вкриті брудним пір’ям кулі, і звідти долинало низьке вуркотання, схоже на гудіння трансформатора.

Айра стукнув піхвами тесака об дерево-скульптуру, дивовижно схожу на танцівницю з трьома ногами. Дерево затремтіло, дрож прокотився по галявині, сітка ліан над головою завібрувала, мов струни, вуркотання поголоснішало. На стовбурі рослини відкрилося дупло; Айра сунув у нього руку по лікоть і з явним зусиллям витягнув довгий м’ясистий пагін, схожий на велетенського дохлого черв’яка або на м’який шланг.

— Підходимо по черзі, — оголосив Айра. — П’ємо й сідаємо, де кому зручно, але не надто близько один до одного. Жодних розмов, будь ласка.

У руках у нього опинилася половинка яєчної шкаралупи завбільшки з середніх розмірів чашку. Здавивши в кулаці рослину-шланг, він умить наповнив її прозорою рідиною і простягнув першому, хто ризикнув підійти, — парубкові на ім’я Дорин-Гай.

Хлопчисько випив, очевидно, над силу, відійшов і сів на голу землю. Був він блідим і явно наляканим.

Айра неквапом, але й не гаючись наповнив шкаралупу знову. Хлопчаки підходили один за одним, стримували тремтіння в руках, пили, кашляли, витирали губи й підборіддя; видно було, як їм хочеться поговорити хоч із ким-небудь, перемовитися словом із товаришами. Та сказано було: «Жодних розмов», і вони вдовольнялися красномовними поглядами. «Мені недобре, — казали ті погляди, — але я не боюся, звичайно. А ти не боїшся?»

— Андрію, — Айра перервав традиційний хід випробування, згідно з яким Крокодил виконував усі завдання останнім. — Іди сюди.

Крокодил підійшов, випередивши Тимор-Алка і ще п’ятьох парубчаків. Айра наповнив для нього шкаралупу — по самі вінця.

— Мені більше за інших, — сказав Крокодил.

— Вага тіла плюс вік, — кинув Айра незворушно. — Постарайся не пролити.

Крокодил підніс імпровізовану чашу до рота. Завагався на якусь мить. Зробив перший ковток; напій був солоний, із неприємним присмаком, але не таким уже гидким, щоб хоч на ґвалт кричи.

Що довше Крокодил пив, то в’язкішою здавалася рідина. Останні краплі він ледве влив у судомно стиснуту горлянку. Губи затерпли, язик лежав колодою, дихати було важко.

— Сідай, — сказав Айра. — Підходьте, панове майбутні громадяни, не гаймо часу; ми всі тут пани самі собі. Ми пануємо над собою, і над нами ніхто не панує.

Крокодил не пригадував, щоби раніше Айра вважав за потрібне підбадьорювати претендентів під час випробування. Обережно ступаючи, він відійшов далі й сів на землю, схрестивши ноги; він бачив, як решта хлопців по черзі приймали питво, як Тимор-Алк, останнім узявши до рук шкаралупу, похлинувся від першого ковтка, але перевів дух — і випив усе до краплі.

Губам стало легше. Печія в горлянці минула. Крокодил обережно провів язиком по піднебінню: ніби нічого страшного. Навпаки, стало краще.

— Усі ми пани самі собі, — Айра випустив деревний пагін, той моментально відповз у дупло, і дупло закрилося, ніби жадібний рот. — Усі ми знаємо себе ззовні та зсередини, — він обережно приладнав половинку шкаралупи в розвилці стовбура. — Візьміть ножі і кожний накресліть коло просто на землі. Так, щоб ви опинилися в центрі кола.

«Невже з’явиться нечиста сила?» — сумовито подумав Крокодил.

Хлопчаки виконували наказ. Десять із гаком ножів увіткнулися в землю. Крокодил витягнув свій тесак і, почуваючись невпевнено, намалював на землі нерівну кружину.

— А тепер, — м’яко сказав Айра, — умови, за дотримання яких ви здобудете перемогу. Наступні півгодини вам ні за яких обставин не можна виходити з кола. Зір у вас нормальний, межі кола всім видно. Хто переступить лінію хоч ногою, хоч рукою — провалив Пробу. Всі втямили?

Усі кивнули, й навіть Крокодил. Заговорити вголос не зважився ніхто.

— Випробування закінчується за моєю командою й нітрохи не раніше. Хто зійде зі свого місця до сигналу — провалив Пробу. Зрозуміло?

Новий порух головами.

— Технічна порада: не дивіться один на одного. Не будьте цікаві. Поверніться обличчям до лісу. Та якщо хтось потрапить у поле зору — нічого страшного не станеться.

Хлопчаки заворушилися. Обираючи собі місце, вони інстинктивно розташувалися колом і тепер розверталися спиною до товаришів. Крокодил, завагавшись, учинив так само.

— Випробування почнеться за кілька хвилин. Просто чекайте.

Вуркотання, схоже на трансформаторний гул, стишилося. Крокодил облизнув пересохлі губи й відчув, що вони вкриті чимось на кшталт цукристої скоринки.

Просто перед ним був стовбур, схожий на велетенського комара, облитого мазутом. Крокодил бачив крила, обліплені чорною кашею, маленьку голову й довгий хоботок. Чотири ноги впиналися в землю, чотири корені живили, вочевидь, цю жахливу рослину, а перламутрові очі — напевно, квіти. Над ними кружляють комахи, схожі на срібну куряву; кожну зокрема роздивитися неможливо, це хмарина, миготлива сфера, ентомологічна модель електрона…

Крокодил подмухав, бажаючи потоком повітря потривожити летюче срібло. В цей момент з-поза стовбурів, схожих на тонкі комарині лапки, вийшов хлопчик у джинсах і футболці, в китайських кросівках, із кольоровим заплічником.

Крокодил затамував дихання. Минуло кілька довгих секунд, перш ніж він упізнав ці зсунуті брови, пухлі губи, м’які щоки, насторожені карі очі. «Скільки йому, сім? Вісім? Як він змінився за останні кілька місяців…»

— Андрійку, — сказав він хрипко.

— Тату, ти де? — спитав хлопчик.

— Я тут. Просто перед тобою.

— Я тебе не бачу — брови хлопчика зійшлися сильніше. — Де ти?

— Я тут! Ти ж на мене дивишся!

— Дерева, — сказав хлопчик, подумавши. — Багато дерев. Темно. Тату?

— Ступай уперед! — Крокодил простягнув руку. — Кілька кроків, і ти на мене натрапиш!

Хлопчик глибоко зітхнув, його плечі здригнулися. Він поглянув на Крокодила; потім подивився