Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

— Який ти неспокійний, мігранте, — сказав Айра, не обертаючись. — З тобою багато клопоту.

Крокодил перевів подих:

— Аж ніяк. Жодних.

Айра обернувся. Його очі, звичайно мутнуваті, тепер здавалися залитими пластмасою. Ніби Айра начепив матові контактні лінзи.

— Я шукав дорогу до табору, — сказав Крокодил.

— А, — сказав Айра, помовчавши, — до табору. Зараз підемо. Сонце заходить.

І попрямував до будинку, не пустивши ні пари з уст. Крокодил завагався; Айра обернувся з порога:

— Заходь…

Крокодил увійшов, не відчуваючи східців під огрубілими розтоптаними ступнями.

— Можеш сісти.

Ні трави, ні меблів усередині будинку не було. Підлога, Крокодилові на щастя, виявилася з гладенького дерева — як стільниця. Він усівся в куточку й підібрав зболені ноги; Айра підійшов до вузького вікна без фіранок і вмостився на підвіконні:

— У тому, що ти провалиш випробування, я особисто не сумніваюся.

Крокодил промовчав.

— Я можу відправити тебе на материк просто сьогодні, — вів далі Айра. — За результатами тесту на регенерацію. Однак, наскільки я розумію, тобі хотілось би затриматися надовше.

Крокодил закусив губу.

— Попрацюй провокатором, — довірчо запропонував Айра. — Я даватиму тобі завдання щодо конкретних претендентів. А ти маніпулюватимеш. Майже як із Камор-Балом.

Крокодил відчув, як сильно втомився за останні дні.

— Хочеш, аби я допомагав тобі зрізати пацанву?

— Аби ти допомагав їм виявити себе. Вони задля того сюди й приїхали.

— Поясни мені критерій, — заходився просити Крокодил. — Поясни, навіщо повноправному громадянину бігати по вугіллю?

За спиною Айри в сутінковому лісі загорялися на гілках бузкові плями — колонії місцевих комах, що світяться в темряві.

— Проба — це ритуал, це ініціація, — вагомо сказав Айра. — Це маленький спектакль. Та ще це інструмент, і не тільки добору, але й виховання. Інструмент удосконалення людини. Зрозуміло тобі, мігранте?

— До чого тут життя в лісі й біганина по вугіллю?

— Підготовка до Проби зумовлює систему мотивацій. Людина знає, що долати страх і лінощі почесно. Що бути воїном хоч раз у житті необхідно. Хлопці й дівчата мріють пройти випробування, хоча залежним бути спокійніше. Діти мігрантів, які потрапили на Раа в дитинстві, мріють скласти Пробу, складають — і перестають бути мігрантами.

— Тобто це величезна маніпуляція, — сказав Крокодил.

Айра звів брови.

— Нав’язування чужих цілей, — пояснив Крокодил. — Причому з пелюшок. Культ відповідності сподіванням — будь таким, яким суспільство хоче тебе бачити, і ні в якому разі не будь іншим. Це що — громадянська зрілість?! Ні, це готовність підкорятися дурному наказу!

— Мігранте, — сказав Айра з ноткою презирства. — Навіщо ти сюди приїхав? Ти, схоже, нічиїм сподіванням не відповідаєш — узагалі.

Крокодил затнувся. Айра дивився на нього впритул мутнуватими, наче пластик, очима.

— Я відповідаю своїм сподіванням, — сказав Крокодил. — І цього достатньо.

— Твоїй планеті це принесло багато щастя.

Крокодил підхопився, не зовсім розуміючи, що збирається робити:

— Що ти знаєш про мою планету?!

— Нічого. — Айра не ворухнувся. — Це припущення. Чого ти так схопився?

Крокодил зупинився за декілька кроків від нього. Айра сидів, підібравши ногу, спершись п’яткою у вузьке підвіконня. Він не рухався, але Крокодил чітко зрозумів: дістати в щелепу від Айри — значить лишитися без зубів.

— Що ти знаєш про мою планету? — повторив він, щосили стримуючись.

— Тільки те, що тебе там більше нема, — Айра не кліпав. — А вже щастя це чи нещастя… вирішуй сам.

Крокодил повернувся до свого кутка й сів на підлогу. Кров у нього сильно прилила до обличчя; Айра, без сумніву, чудово вмів знаходити вразливі точки й «розробляти» їх. Не диво, що хлопці на острові починають метатися, поводитися по-дурному…

— Ваша Проба — звичайнісінька профанація, — вирівнявши дихання, сказав Крокодил. — У кращому разі — лотерея. Треба сподобатись інструктору, інакше одна людина своєю волею спише тебе в залежні.

— Маячня, — у завмерлих очах Айри вперше щось змінилося. — «Волі інструктора» не існує, існують об’єктивні свідчення. Гідний обов’язково має стати повноправним громадянином, негідний — нізащо не може. Інакше постраждає критерій і порушиться витончене калібрування інструменту.

— Критерій?

— Елементарні принципи. Людина — пан сама собі. Людина панує над світом. Людина прагне вгору й здатна на неможливе.

— А якщо результат неочевидний? Суперечливі випадки?

— Рішення приймає інструктор.

— А якщо інструктор упереджений?

— Не буває, — твердо відповів Айра.

— Правда? Хіба ти не упереджаєш, кажучи парубкові, що в нього в жилах юшка якась, а не кров? Коли благословляєш цькування?

Айра всміхнувся:

— У кожній групі є ієрархічна структура, справа інструктора — вкрай загострити конфлікти.

— Заради вдосконалення людини?

— Заради отримання правдивих результатів. І не думай, що це просто. Громада Раа, якщо ти зауважив, явної ієрархічної структури не має, тому хлопчаків доводиться під’юджувати… Усе, стемніло. Нам час іти.

Айра легко зіскочив із підвіконня.

— Зажди, — Крокодил підвів руку. — Хто такий цей зелений хлопчик?

— Більше жодних питань, — Айра посуворішав. — Будеш на мене працювати — чи спокійно поїдеш?

— Ще варіанти? — на якусь хвилину затнувшись, спитав Крокодил.

Айра мотнув головою.

— Я буду на тебе працювати, — Крокодил зціпив зуби.

Айра потягнувся, по його торсу прокотилася хвиля, як по стадіону, повному вболівальників:

— Цікава ти людина… Правда, навіщо ти сюди приїхав? Невже гадав, що складеш?

— Так, — зізнався Крокодил. — І ще хотів зрозуміти, що це. Зрозуміти, в чому критерій.

— Зрозумів?

— Не зовсім, — повільно озвався Крокодил.

— Нехай… Перше твоє завдання: згадай при Тимор-Алкові