Мігрант - Марина та Сергій Дяченко

Крокодил вирішив, що минуло вже зовсім немало часу. Його супутник то зникав на кілька хвилин — тоді Крокодил починав кружляти, шукаючи виходу, й щоразу усвідомлював, що замурований у камінні; то з’являвся, глибоко дихав, підкликаючи Крокодила, іноді підносив його руку до розщелини, за якою був вихід, іноді терпляче вичікував, доки Крокодил навпомацки знайде дорогу. Щоки в Крокодила роздулись: його добрий геній подарував йому вже шість жетонів, лишалось два до повного заліку, і Крокодил був внутрішньо готовий до того, що, подарувавши сьомий, його супутник розчиниться в темряві, залишивши безпорадного мігранта бродити під землею й даремно шукати виходу…

Отримавши сьомий жетон, Крокодил переміг спокусу схопити супутника за руку й не відпускати. Хлопчисько був озброєний, а змагатися сліпому з видющим — сумнівне задоволення. До того ж навколо можуть ховатися його товариші, і то багатенько; Крокодил сунув жетон за щоку, готову вже тріснути.

Хлопчисько знову зник у темряві. Зоріючи, Крокодил починав витріщатись, як жабка, вивалював очі з орбіт, але однаково нічого не бачив. Розширюй зіниці, не розширюй — тут не було світла, навіть якогось розсіяного. Сліпота лякала. З заплющеними очима комфортніше.

Попереду й праворуч хтось глибоко зітхнув.

Крокодил, збадьорившись, пішов на звук, спустився пологим схилом і стукнувся лобом об навислу стелю. Його взяли за руку — за зап’ясток — і сильно потягли вниз; схований у розколині, тут виявився ще один низький лаз, схожий на пацючу нору.

Крокодил обмацав його краї — стерті, певно, плечима й боками багатьох здобувачів, що вже пройшли це випробування. У підказці не було потреби; цієї миті холодна хлопчача рука сунула йому в долоню останній, восьмий жетон.

Оце так-так.

Крокодилові щоки набули симетрично-роздутого вигляду. Зажмурившись, щосили гамуючи клаустрофобію, він у цілковитій темряві протиснувся в геть чорний лаз; жетони скреготіли за щоками, терлись, як жорна, і звідкись долинало рівне гудіння, ніби працювала величезна машина. Лаз усе стискався, доки й зовсім не став непрохідним. Крокодил застряг у камінні й, звиваючись, зрозумів усе: хлопчаки загнали його в камінну трубу, звужений підземний ріг, а жетони були приманкою. Він не зможе повернути назад; його поховано під товщею скель, причому Айра, можливо, завважить його відсутність тільки пізно ввечері…

І, коли Крокодил був ладен обмочитися, нажаханий наче звір, — на нього війнуло повітря, і випростана рука намацала пустий простір. Забувши про порізи, він рвонувся вперед: захисна кірка з лікарської рослини репнула на грудях і на животі, але Крокодил не відчув болю. Він вирвався, вирвався на волю — можна було дихати на повні груди, розвести в сторони руки, солодко випростатися…

А ще за якусь мить він зрозумів, що бачить світло.

Він вибрався з печери, здається, останнім. Вихід вів до ущелини; тут було сіро й невидно, але хлопчаки однаково мружилися від болю, і Крокодил теж затуляв обличчя рукою.

— Час іще є, — Айра не виказав здивування, коли Крокодил, скривавлений, засапаний, вибрався з печери слідом за підлітками. — Та, бачу, всі ви чудово орієнтуєтеся поночі й прийшли дочасно. Утішений, що завдання було вам за іграшку… Отож рахуймо жетони.

Очі Крокодила потроху звикли до світла. Він озирнувся: група здобувачів зібралася на кам’яному карнизі вздовж стіни ущелини, а гуркіт, що його Крокодил почув під землею, долинав від потоку. По самому дну ущелини бігла ріка — біла й лиха, вона жбурила каміння, огинала вищирені чорні ікла дна і вкрита була, ніби серпанком, шаром туману й бризок.

Полос-Над першим виклав на землю свої десять жетонів. Його приятель Бінор-Дан виклав одинадцять; якщо Полос-Над через це засмутився, він намагався цього не показати. Решта здобувачів, не надриваючись, зібрала по вісім-дев’ять жетонів; на світлі жетони виявилися кольоровими: сірі, червонясті й жовто-бежеві кружальця з номерами та буквами, схожі на екзотичні монети.

Крокодил підійшов до Айри останнім. Розтулив долоні (жетони він гидливо виплюнув ще перед тим, як вибрався на світло) і зронив на землю вісім вологих кружалець, і вони глухо задзвеніли, як стара мідь.

Айра поглянув на нього дивним поглядом. Здається, Крокодилові вдалось-таки його здивувати.

— Зараховано, — сказав Айра, і Крокодил не стримав зловтішної посмішки.

— Та когось нема, — Айра не зводив із нього очей. — Ще одного нашого товариша… Здається, Тимор-Алка?

Зловтішна Крокодилова посмішка застигла в нього на губах.

— А час, проте, виходить, — пробурмотів Айра ніби собі під ніс. — Десять, дев’ять, вісім, сім…

На рахунок «п’ять» із печери вийшов, зажмурившись, зеленоволосий. Щоки його роздувались, як у хом’яка. Він підніс долоні до рота, ніби його нудило, і виплюнув жетони; хлопчаки мимоволі витягли шиї, рахуючи.

— Вісім, — сказав Айра байдужо. — Нехай, і це зараховано. Вітаю всіх, нічне бачення ми склали, тепер візьмімося за локацію. За мною!

І, залишивши жетони валятися на камінні, Айра побіг угору по карнизу над ущелиною. Парубки вервечкою потягнулися за ним: у кожного було своє звичайне місце в лаві, Крокодил біг останнім, а перед ним працював лопатками Тимор-Алк, брудний, подряпаний, зеленкувато-білий.

«То що ж це було, — питав себе Крокодил. — Перепросини? Спроба виправдання? Перед мігрантом, чужою загалом людиною?»

Звичайно, Крокодил поставився до метиса краще за всіх інших, разом узятих. Звісно, видовище нічної розправи могло присоромити хлопчину. Але така відверта допомога, на межі самовикриття?

Дедалі гучніше гуло. Водяний пил осідав на плечах і волоссі бігунів. Після досить-таки тривалого бігу колона під проводом Айри досягла водоспаду.

Це був ще один, новий, раніше не бачений водоспад. Верхній басейн, повноводий і спокійний, стояв нарівні з похилим берегом. Вода падала майже прямовисно, як ніж гільйотини, і нижній басейн ховався в бризках, піні й гуркоті. По самому краю, над водоспадом, через ріку тягнулася низка каменів — ніби криві опори давно поваленого мосту, ніби широко поставлені чорні зуби.

— Отже, ехолокація, — буденно сказав Айра. — Цього разу зір вам не знадобиться. Ви маєте перетнути річку, використовуючи тільки картину звукових відображень, що її нам люб’язно надає водоспад… Заплющуйте очі!

Наказ був таким владним, що навіть