Історія однієї істерії - Ірина Сергіївна Потаніна

— Не на нього, а з ним, — я навіщось виправила Шумилова.

— А ви не запитували, — незворушний Георгій проігнорував мою вставку. — Виконавці, знаєте, думати не навчені. Отже, — Жорик трішки підвищив голос для посилення значущості моменту, — мої умови такі: або ви віддаєте мені керування слідством разом із усією вихідною інформацією, певна річ, або розгрібаєте все самі. У мене й без розбирань між подругами вашої дочки справ по горло. Можливо, якби Георгій не промовив останньої фрази, справа ще могла б скінчитися мирно.

— Що ж, — Шумилов ледь підняв підборіддя і я раптом помітила, які однакові в них із Жориком вирази. Ображені шляхетні сери холодно дивилися один одному в очі, — виходить, результат нашої зустрічі визначено. Жорик стримано кивнув і вже почав крутити педалі, щоб відплисти від столика Шумилова. Я, не зважаючи на улюблені шпильки, вперлася ногами в свою частину педалей. Чинити опір довго не змогла б, але мене врятував гідроцикл офіціанта. На столі, який ледь погойдувався, було вичавлено спеціальні заглиблення для посуду. Спритним рухом офіціант поставив переді мною філіжанку гарячої кави. Тішило те, що замість уже звичних наперстків із сервізу ляльки Барбі, тут наливали каву в посуд гідних розмірів. Георгій кинув погляд на свою філіжанку та навіщось замовлене ним морозиво, на чималий шматок торта… І послабив опір, тож мої ноги різко крутонули педалі. Наше сидіння поштовхом врізалося в стіл. На щастя, нічого не розлилось. Ямки в стільниці чесно відпрацьовували своє завдання.

«Цікаво, навіщо Жорик стільки всього замовив? Щоб не осоромитися перед видавцем? Чи, може, зі шкідливості, думаючи, що робить замовлення за рахунок того, хто запросив? Якось це не схоже на Георгія…» — подумки дивувалась я. Ще більше була здивована, коли виявилося, що торт і морозиво Жорик замовляв для мене. Не попередив, не запитав про мої бажання? Георгієва поведінка вочевидь пояснювалася єдиною метою: довести видавцеві його, Георгієву, перевагу.

Втішало тільки те, що ми не могли піти й покинути недопиту каву. Я вирішила скористатися виграним часом для спілкування з видавцем.

— Давайте припинимо це дурнувате з’ясування стосунків, — якомога доброзичливішим тоном почала я, — Едуарде Семеновичу, Георгій жодним чином не хотів скривдити дівчаток. Коли він говорив про «розбирання», то-мав на увазі, власне, причини зникнення акторок. Він просто невдало висловився…

Жорик збирався заперечити, але я не дала йому й писнути.

— У нас же спільна мета, добродії. Я так розумію, що обоє ви хочете з’ясувати причини зникнення Ксенії та її подруг, чи не так?

— Так, — кивнув Шумилов.

— Так, — погодився й Жорик, але відразу ж налякався, що поступається позиціями, та знову кинувся сперечатись, — але за виставлених паном Шумиловим умов я вважаю це неможливим. Крім того, його поведінка викликає певні підозри. Він так тримається за своє небажання виразно змалювати будь-кому відому йому картину подій, що я починаю нервувати. Схоже, замовникові не на жарт є, що приховувати, — цього разу Жорик розмовляв тільки зі мною, ігноруючи видавця, що сидів поруч. — Саме тому він збирався наймати двох різних детективів — кожного для виконання частини доручень. Здається мені, пан Шумилов боїться, що в когось вибудується в голові повна картина подій. Запитується, чому? І чи знає про це міліція?

Відверто кажучи, мені було незручно за Георгія. По-моєму, він добряче перегинав ціпок. Обвинувачувати людину в причетності до зникнення власної доньки… Нонсенс. Як мінімум, нісенітниця.

— Я дійсно хотів би вести розслідування сам. Не хочу, щоб ви, чи міліція, чи будь-хто інший ліз у особисте життя Ксенії, — по нетривалому роздумі видавець завважив за потрібне виправдатися. — Знаєте, як вийшло з Ларисою? За ті два дні, протягом яких міліція вела активні пошуки, вони переполохали всіх знайомих. Наробили купу жахливих припущень, які компрометують і оточення, й саму Ларису. Навіть дозволили собі вилучити особистий щоденник дівчини і, не соромлячись, говорити кожному зі знайомих, що саме думала про нього зникла. «Лариса пише, що ви вочевидь охололи в ліжку, — відкритим текстом заявляв слідчий Лариному хлопцеві. — Чим це викликано?». Ксенія була нажахана настільки нахабним втручанням у особисте життя подруги. Жодних результатів ці методи не дали. А Ларисі, можливо, зіпсували життя. Я б не хотів, щоб із репутацією Ксенії сталося щось подібне.

— Щодо цього можете не турбуватися. Ми гарантуємо вам коректні методи роботи, — поспішила запевнити я.

— Я сам собі їх гарантую, — відповів видавець.

— Якщо вже є в житті моєї дочки щось таке, що варто приховати, хай-но краще я наткнуся на це сам. Чи не так?

Скидалося на те, що видавець теж підозрював дочку в причетності до зникнення подруг. Адже Шумилов розмовляв із Зінаїдою Максимівною. Можливо, він навіть знав щось про записки та мої умовиводи щодо того, буцімто їх писала Ксенія. Тоді його небажання допускати нас до повної інформації було зрозуміле.

— Вирішувати вам, — Жорик раптом заговорив зовсім спокійно, без тіні ворожості. Видно, він подумав про те саме, що і я. Знайшов фальш у шумилівській зарозумілості й нарешті зміг дозволити собі повестися шляхетно. Раз видавець атакує, просто намагаючись прикрити слабкі місця свого становища, Георгій, звісно, не добиватиме лежачого. Навпаки, Жорик повинен спробувати допомогти, тимчасово забути про свій антагонізм. — Я зможу взятися за цю справу тільки на умовах, викладених вище. Самі ж ви, швидше за все, нічого не доможетеся своїм розслідуванням. Ігри аматорів тут недоречні. Якщо вашій дочці загрожує небезпека, то не має значення, на які подробиці ми наткнемося під час розслідування. Дівчинці потрібно допомогти. Повірте, життя значно дорожче за громадську думку.

У барменів скінчилася касета, й останні слова Георгія пролунали в суцільній тиші. Шумилов завмер із філіжанкою кави в руці. Здавалося, нас раптом навідали рештки здорового глузду. Жорикові слова принесли з собою усвідомлення серйозності становища.

— Ваша правда, — нарешті вичавив із себе видавець, який, видно, теж вирішив, що життя доньки важливіше за будь-яку ворожнечу. — Я боюся, що з Ксенією сталося лихо. Інакше вона не зникала б настільки раптово і таємниче. Я згоден. Ведіть справу.

Я мигцем глянула