Залежна психопатом - kxduarte

— Забери її.

Ланс збільшується і виводить Ліессу з кімнати, тепер остаточно закривши за собою двері.

— Її вб'ють, і ти будеш винною в їх смерті.

— Ні, бо це твоя провина. І якщо ти думаєш, що її вб'ють, то це добре показує те, що ти її не знаєш.

— Скажи де вона. Тобі буде важко без сестри.

— За мене хвилюєшся? Не варто, я витримаю це, знаючи, що вона отримала своє і хоча б який час була щасливою.

— Хоча б вона пішла? Не кажи, що це через дитину, бо тоді тобі краще помовчати.

вона мовчить.

— Якого біса?! — я встаю і кидаю стілець у стіну. Вона навіть не здригається. очі її порожні, і вона вже справді вірити в те, що у випадку летального випадку провина буде і на ній також.

— Вона написала все, що тобі варто було прочитати в листі.

— Вона написала там свої вигадки про краще життя. Але в чому проблема? Я зробив усе, щоб забезпечити її і щасливо зробити.

— Суть у тому, що тобі не варто було старатися, щоб забезпечити її. Вона чхала на всі ті гроші. Ти думаєш, їй приємно було тебе бачити з тією сукою?

— Без матів, — я отетерів.

Афіна показує мені середній палець і насолоджується моїм прозрінням. Їй подобається те, що тепер я розумію, що сам і накоїв.

— І мені так образливо за неї, — продовжує. — Вона заслуговує кохання. Не тебе, хоча ти й подобаєшся мені, а когось такого, хто буде кохати її разом. Вона ні на мить не думала про те, щоб зрадити тобі, щоб знехтувати тобою.

Таке відчуття, що зараз саме Ларія мені це все каже, а не її молодша сестра. Яке ж диво мати людину, яка тебе навіть без слів. Тоді тоді, коли ви не разом. І як же добре знати, що в мене також є така людина. Не мій рідний брат, не моя кров, а найкращий друг, який ближче брата в разі.

— Ти відповіси, чи забракло слів? — дівчинка гнівається, і я помічаю її сльози.

Ще зарано плакати. Я ще навіть не починав кричати на неї або що. В будь-якому випадку я знайду Ларію, і вона мене вб'є, якщо я пошкоджу її сестру.

— Валентина є причиною?

— Не хочу чути її ім'я в домі, де літає дух сестри.

Ненормальна.

— То ця сука є причиною?

— Ти всіх, з ким спиш, називаєш сукою?

— Моє життя тебе не приймає. І я не спав з нею, навіть не думав про це. Я пообіцяв бути вірним Ларії, а я завжди стрімую свої кляті обітниці!

— То де ж тепер вона, якщо ти стримав обіцянку?

— Ти мене дратуєш все більше і більше з кожною секундою. Це ти мені скажи, де моя дружина з моєю дитиною.

Вона розізлила мене до біса сильно. Я витрачаю час буквально на дебільні розмови з нею. Де моя жінка?!

— Тобі потрібна тільки дитина? Якщо це так, то дай Ларії спокійно прожити без тебе. Пізніше ти все одно зможеш побачити дитину, бо вони повернуться до нас.

— Ні, ти скажеш мені їх розташування просто зараз, — підходжу до краю ліжка і вискалюю до її зуби.

Тільки б не витягнути пістолет. Тільки б стриматися... Боже.

— Я ж кажу, що Ларія віддасть тобі дитину! Не кричи на мене, бо ти лякаєш! — вона плаче, витримуючи мій погляд.

— Мені не потрібна тільки дитина. Я хочу свою дружину. Я її потребую, блядь !

Я зриваюсь на гучний крик і Ланс вривається до кімнати, відтягуючи мене від Афіни.

— Скажи де вона!

— Вона плаче, Рафаелю.

Як би так легше сказати, що мені похуй на це. Мені похуй на все в усьому світі. Я повинен знайти Ларію.

— Чикаґо, Західна петля, — Афіна витирає свої сльози, а я збігаю сходами вниз, бо це єдине, чому я прийшов сюди.

І я це побачився. Вибач, дівчинко, інакше б ти цього мені не сказала.

— Залишся і подякуй Афіни за це.

Я вибігаю з будинку, а Ланс, не кажучи ні слова, зростає сходами до Афіни.

Наступного ранку ми вже вриваємося в будинок, де на даний момент проживає Ларія. Я знищу людину, яка дала їй оренду на це житло. Невже не було більшого простору, щоб впустити її туди?

Двері ламаються, а я забігаю всередину і кричу ім'я жінки, за яку переживаю найбільше в світі. Вона не відкликається. Не може бути, що вона десь із самого ранку. І не дай Боже вона влаштувалася на якусь роботу, бо моя картка із грошима залишилась також на ліжку. Ну чому в неї саме такий характер?

— Ларія!

— немає її там. —відповідає один із солдатів, виходячи з великої кімнати.

Я йду до ванної, орієнтуючись на майже прозорі двері і пар, який йде з тієї кімнати.

Не потрібно вламуватись, бо тут відчинено. Я швидко падаю на землю, перевіряючи пульс Ларії. Вона лежить непритомна на мармуровій підлозі. Вона ще в одежі, коли мої солдати забігають до кімнати через її ім'я, яке я прокричав.

Вона дихає.
Дихає.
Це добре, Боже.

Я піднімаю її на руки і сподіваюсь, що все готові до того, що зараз проллється кров, якщо мене не доправлять до лікарні протягом наступних десяти хвилин.

І як же важливо зараз те, що вона дихає. Я навіть не звертаю увагу на світлу перуку, яка відривається від її ідеально закрученого волосся. Я вдихаю її запах, підтримуючи її тіло, поки ми сідаємо в машину.

Жива.

Моя жінка жива.