Залежна психопатом - kxduarte

То у них чудове спілкування виявляється. А я так сильно хвилювалася, що аж соромно. Давіна здається дуже нормальною жінкою. Вона, будучи від народження обіцяною чоловіку, виглядає так, ніби вона все життя була простою людиною, як і я.

– Тоді ласкаво просимо, – я щиро всміхаюсь їй, бо мені навіть страшно глянути на Марселя. Від нього віє дуже таким вайбом вбивці. Не даремно Рафаель так мило розмовляє із ним. Можливо вони зв'язані сильніше, ніж я можу собі уявити.

– Проходьте та сідайте куди хочете, – каже мій чоловік і дивиться на мене, поки вони тупотять до кімнати, з якої лунає галас, немов там не п'ять людей, а сто двадцять п'ять.

Тільки-но вони покидають поле зору, як Рафаель притискається до мене всім тілом так, що я знаходжусь між ним та дверима.

– Я ж казав. Даремно ти хвилювалась. Вони люблять тебе, бо навіть вони розуміють, наскільки ти ідеальна жінка.

Мої щоки заливаються червоним, ніби я ніколи раніше не чула від нього таких слів. Але я чула, і не раз. І чомусь кожного разу ці слова проникають в моє серце і роблять мене щасливою так, як тоді, коли він запропонував мені вийти за нього заміж біля нашого з Афіною будинку.

– Давіна Сальваторе твоя фанатка. Признаюсь, що майже приревнував тебе.

Я сміюся і показую йому язик, бо він здається серйозним, кажучи такі смішні слова. Рафаель знову притягує мене до себе, зачиняючи двері і притискаючи мене до них. І як же чудово відчувати його тіло, яке майже зливається з моїм.

– Про що ти думаєш? – запитує, а я червонію.

– Про те, щоб ти більше не вбивав людей під час моїх родів.

– Не даю тобі гарантію, але приємно знати, що ти хочеш ще дітей. Знаєш, про що думаю я? – він проводить губами по моїй щоці, лоскочучи своєю щетиною мою шкіру.

– Про що? – майже видихаю я. Можливо, він навіть не почув цих слів.

– Про те, як вночі все ж мій член опиниться в тобі, не встигнеш ти навіть зрозуміти, що не спиш.

Я вдихаю повітря крізь зуби і закидую голову назад, щоб він мав доступ до моєї шиї. Як же я не хочу повертатись туди.

– Ми могли б на якийсь час залишити їх, – каже так, ніби це наша особиста таємниця. – Якщо, звичайно, ти бажаєш мене так само сильно, як і я тебе.

Бажаю. Навіть сильніше, я певна.

– Я прийму те, що ти опинишся в мені вночі. Зараз же ми повинні порядно провести вечерю, щоб Сальваторе були задоволені нашою родиною.

Він також чує цей крик з кімнати, де всі вже однозначно обговорюють щось, що нас не стосується. Рафаель простягає мені руку, і я ставлю свою долоню в його. Заходимо ми до кімнати якраз в момент суперечки Ланса з братом. Таке відчуття, немов це дві дитини, які не поділили чогось.

– Ти більше не отримаєш запрошення до Сицилії, якщо будеш поводитись як чмоня, – гарчить Ланс, а я в цей момент зустрічаюсь поглядом із Афіною.

– Що таке чмоня? – не дивно, що Сет запитує. Вперше чую це слово.

– Таке убоге, як ти.

Рафаель відсовує мій стілець з місця, де я мала сидіти до місця, де сидить він, і я не суперечу. Чим ближче до нього, тим краще.

– У вас весело, – посміхається Давіна, наколюючи на вилку ананас.

Вона сидить поруч зі мною, тому тепер я певна, що ми точно знайдемо спільну мову за цей вечір.

– Немає нічого веселого в тому, що вони справді бажають вбити одне одного, але я ж не вони. Зізнаюсь, що я теж фанатка їх спілкування.

Рафаель присовує мій стілець ще ближче до себе, далі від Давіни. Я тільки закочую на це очі, позираючи на Девіана в руках сестри. Такий маленький і нарешті не кричить. Мабуть, це тому, що Ланс сидить по інший бік столу.

– Відкрий рот.

Я здригаюсь від голосу чоловіка, бо він завжди такий непередбачуваний. Одна його рука опускається мені на стегно, коли іншу він прикладає до моїх губ, щоб проштовхнути туди оливку. Я заворожено дивлюсь на те, як його очі переміщаються від мого рота до стегон.

– Ніяк не зупинишся?

– Це дуже складно, сидячи біля тебе так близько, – він нахиляє голову, опираючись щокою на руку. – Ти знаєш, що я кохаю тебе?

– Повториш це вночі, – відповідаю і западаю думками про те, що на нас чекає цієї ночі.

Кінець

Кінець