Залежна психопатом - kxduarte

— Ларія пропала. Ніхто не бачив її викрадання.

Це останнє, що я чув перед тим, як хутко вилетіти з кабінету і вдарити кулаком двері. Я ніколи раніше не злився так збіса сильно. Якщо зараз хто-небудь попадеться мені під руку — я його знищу.

— Зажди, — вже біля машини мене окликає Ланс.

Я не зупиняюсь, щоб вислухати його. Який хуй посмів торкнутися її, і ще більше, викрасти в мене? Нехай з тількинайду його, він пошкоджує про те, що його батько колись не витер його.

Я застрибнув до машини, зриваючись з місця так швидко, що шини заревіли на асфальті. Усі мої думки були спрямовані лише на одне: знайти її. Ларія не повинні виконувати через моїх ворогів.

Ланс тим часом вискакує на пасажирське сидіння, важко дихаючи від бігу. Його обличчя похмуре, як і моє. Він знає, що якщо ми не знайдемо Ларію швидко, то наслідки будуть жахливими.

— У нас є якісь зачіпки? — запитую я, зосереджуючись на дорозі попереду.

— Є кілька. Охоронець бачив чорний фургон біля їх будинку близько опівночі. Пам'ятаєш того чоловіка, якого ми бачили в клубі минулого тижня? Він може бути пов'язаний з цим, чомусь думаю так.

— Дізнайся його ім'я і відвідай. Зараз же.

Ланс дістає телефон і починає комусь дзвонити. Мої руки трясутся на кермі, але я намагаюсь залишитися спокійним. Ларія сильна жінка, вона витримає все. Та я знаю, що час не на нашій боці.

Через кілька хвилин Ланс вимикає телефон і повертається до мене.

— Виникла одна проблемка, — каже він, нервово ковтаючи. — Це не викрадання, Рафаелю. Ларія втекла сама.

Я на мить не вірю своїм вухам. Серце завмирає, а потім ще шалено бути, як і пульс в скронях.

— Що ти сказав? — прошепотів я, ледь стримуючи гнів.

— вона залишила записку. Хлопці знайшли її в кімнаті під матрасом і перекинули мені фото. Зараз читаю. -він знову вмикає телефон і шукає фотографію. — Привіт любий, це Ларія. Дякую тобі, що так часто хвилювався і дзвонив до мене. Я ніколи цього не забуду. Якщо ти цінуєш мене, то не будеш шукати. Ми зустрінемось через півроку, щоб розірвати контракт. І підпис низу - Дякую за розуміння.

Її слова розтинають моє серце, але вони також розпалюють такий сильний гнів, якого я ніколи раніше не відчував.

Вона втекла. Від мене. Від нашого життя.

— Вона не втече далеко, — кажуть я, ледве стрімучись. — Ми її знаходимо.

Ланс киває, але в його очах видно сумніви. Він знає, як я прив'язаний до Ларії, і які наслідки можуть бути, якщо ми її не знайдемо. І він знає ще щось, чого не каже мені.

— Ми повинні діяти обережно, — попереджає він. — Вона може бути в небезпеці.

— Вона буде в більшій небезпеці, якщо не повернеться, — ричу я, перемикаючи передачу і мчачи вперед. — Знайди її сліди. Використовує всі ресурси. А ще ти повинен розповісти, що було, коли ти прийшов до Сицилії.

Він ховає голову і відкриває вікно.

— Я розповім потім, коли ми вийдемо з машини.

— Яка, блять, причина? Говори вже!

— Не буду, бо ти вб'єш мене в цю машину, а назовні я зможу побігти.

— Моя куля дожене тебе швидше, ніж ти відійдеш від мене бодай на крок.

— Вона вагітна.

***

Два довбаних дні. Пройшло два дні наших пошуків. І нарешті ми долетіли до Нью-Йорка, щоб побачити подробиці від дівчат.

У мене весь час болить голову. Я ні разу не заснув. В думці тільки вона і дитина в ній. Лайно, якого біса вона втекла, коли вагітна від мене? Чим людина думає в такі моменти? Чим думала саме вона, коли піддавалась такій небезпеці?!

— Я поговорю з Лієссою, — каже Ланс, і я не сперечаюсь, бо він ні в якому випадку не буде розмовляти з Афіною.

Ми заходимо в будинок, де майже в кожній кімнаті стоїть охорона. Так само і назовні. Мої люди всюди, щоб знайти її.

Афіна сидить на ліжку, підклавши ноги під себе. Вона піднімає голову і помічає Ланса. Не мене — його. Потім я бачу гнів і роздратування в її очах. Лієсса підривається на ноги і йде до нас, щоб Ланс провів її до іншої кімнати. Але він стоїть, і мені не потрібно дивитися на нього, щоб знати, куди спрямований його погляд. Я підходжу до столу Ларії і беру стілець, щоб приставити його до ліжка і сісти на нього. Нарешті двері зачиняються, але ні Фуеґо, ані Лієсса не пішли. Ланс стає поруч зі мною, а Лієсса сидить біля Афіни. Я запитую поглядом, що це за хрінь, але Ланс посміхається кутиком губи і ставить мені руку на плече.

— Розповідайте.

Дівчата складають руки на грудях і мовчати, ніби навіть не збираються розтулити рота.

— Нехай Афіна говорить першою як сестра Ларії.

— Я тут і ти можеш казати це мені, бо ніхто в світі не змусить мене говорити, якщо я цього не хочу. —зауважує дівчинка.

Можу повірити їй на слово. Але вона б точно не витримала тих катувань, які б ми могли їх представити, щоб переглянути інформацію про сайт Ларії.

Ланс дає мені обидва телефони і я включаю їх за кілька секунд, знаючи обидва паролі.

— Свиня, віддай мій телефон! — молодша вже випускає свої кігті і сунеться, щоб відібрати свій телефон.

Ланс перехоплює її руки, і вона відстрибує назад так, ніби він обпік її своїм дотиком. Пиздець як все між ними змінилось. Не розумію це кохання, якщо його потрібно втрачати спочатку, ніж знову віднайти.

У телефоні немає жодної особливої ​​переписки, людиною за екраном якої могла бути Ларія. Сука.

— Ви розумієте, що цим шкодите їй? — в гніві відкидаю телефон на бік і майже пориваюсь з крісла, щоб встряхнути дівчат.

— Ти читав лист? вона тебе не хоче бачити.

— Будь розумнішою, Лієссо. Ти старша і маєш розуміти все краще за маленьку дівчинку.

Я зображаю Афіну не тому, що справді вважаю її маленькою. Вони просто справді думають, що немає людей, які тепер шукають Ларію, щоб погрожувати мені? Зараз у них є більше випадків, коли вона вагітна.

— Дитина не твоя, — все одно додає.