Залежна психопатом - kxduarte

Я зосередилась на своїх думках, тому навіть не помітила те, що Афіна вже на землі, а Лієсса замахнулась моєю подушкою, щоб вдарити нею мою сестру. Я моментально накидаюсь на неї і відбираю свою улюблену подушку.

– Тільки не її. Ти можеш сама стрибнути на Афіночку, от тільки моя подушка ще повинна відслужити мені.

– Акуратніше. В твоєму животі моя похресниця.

– Або похресник, –підморгує Афіна. – Сподіваюсь, дитина не піде в батька.

– В мене?

– В мене. Я веселіша і краща за всіх вас разом узятих.

Я роблю вигляд, ніби витягую щось зі своїх штанів, але натомість дістаю звідти середній палець і тицяю їй в обличчя. Вона вискакує на ліжко і перевертає коробку з-під суші. Вечір буде важким.

Я якнайшвидше переодягаюсь в сьогоднішній одяг Лієсси і перевіряю в кишені її ключі від машини. Натягую на очі сонячні окуляри і фарбую губи темно-червоною помадою, якою вона завжди користується.

– Думаєте вийде?

– В нас колись щось не виходило?

– Якщо так пригадати, то так. В нас не вийшла минула операція. Мене перестріли по дорозі до Палермо і вже довезли в своїй машині охоронці Рафаеля. – я роблю розумний вигляд. – Тож думаю, що це також може зупинитись на середині плану.

– Ти не повинна перейматись цим. Охорона здогадається, що щось не так тільки тоді, коли завтра ніхто не прийде до нас.

Лієсса приходить до нас кожного ранку і додому йде дуже пізно. Сьогодні вона піде раніше. Я піду.

Я вже закидаю в міні-сумочку подруги конверт з грошима і маленький телефон, який Лієсса купила вчора для мене.

По очах дівчат бачу, як вони всіма силами стараються втримати мене тут, біля себе. Я посміхаюсь їм, ніби мій хороший настрій може передатись їм телепатично.

Спершу мене обіймає сестра. Її обійми дуже сильні і болючі. Вона цілує мене біля вуха і щоку, не відпускаючи губ від моєї шкіри. Коли вона нарешті відсовується, то її очі червоні і мокрі від сліз. Моя щока і шия вологі, бо всі її сльози скотились моїм тілом. Лієсса також витирає змокрілі очі і засовує пальці в моє волосся. Цілує в іншу щоку і забирає пальцем мою сльозу. Я не хочу йти без них...

– Востаннє запитую. Я не сподіваюсь на те, що ти передумала, але просто хочу знати твою остаточну думку.

– Я впевнена. – ні, я не впевнена, поверніть мені ті хороші дні. – Все буде добре, я відразу надішлю вам зашифроване повідомлення.

Афіна відвертається, глибоко вдихаючи повітря. Я опускаю голову на перстень в моїй руці і кладу його в долоню сестри.

– Бережи себе...

– І малюка.

–  І ви себе.

Це останнє, що ми в змозі промовити одна одній. Я знову поправляю окуляри на обличчі і виходжу з будинку на дорогу. Не оглядаюсь, бо це найкраще, що я можу зробити для дівчат і для себе.

Морально боляче вдруге покидати рідний дім. Все болить.

Я сідаю в машину Лі, відкопиливши губи, щоб вони здавались більшими, такими як у подруги.

Боковим зором бачу охоронців, які про щось перемовляються біля двох величезних чорних авто. Я показую їм "клас", бо Лієсса завжди так робить, і сідаю в машину.

Обісратись як страшно. І це не машина Рафаеля. Це машина моєї найкращої подруги, яку я чистосердечно не бажаю ніяк поцарапати.

Все ж кидаю погляд на будинок і помічаю в моїй кімнаті два силуети. Дівчата там, і вони знають, що Лієсса не може виглянути у вікно, щоб побачити, як я від'їжджаю.

Ми побачимось через пів року. Я повернусь сюди того ж дня, як тільки закінчиться контракт з Рафаелем. Обіцяю.

Закидаючи сумку на заднє сидіння, я заплітаю волосся в тугий хвіст і стягую штани нижче живота, щоб резинка не тиснула.

І молячись про те, щоб все було якнайкраще, заводжу машину.