Залежна психопатом - kxduarte

Рафаель.

Цей місяць почався не з кави. Кожен божий день схожий на попередній. За весь цей час я ніби не скучив за Ларією. Ніколи раніше не тягнуло до людини так, як мене тягне до неї. Але ж я не можу просто взяти слухавку або відписати. Перші два тижні вона весь час набридала своїми повідомленнями. Я вже думав, що їй нічим зайнятись. Хоча знав, що якби Афіна не повернулася до Нью-Йорка, то я б, і не бачив інших повідомлень про те, що я повинен їй подзвонити.

Я відправив Ланса до Сицилії ще два дні тому. Він повинен був сьогодні повернутися. Дивно, що він ще досі не тут і не погодиться мені з вибором сорочки на вечір. Думаю, що я нігріна не Капо, адже мій батько не ходив кожного дня на ці довбані зібрання клятих одороблів. Всі вони думають, що чогось варті. Але якби не було вище за них людей із титулом, вони б були ніякими, нічим, на кого все начхати. Також поліція б не шукала їх, бо вони б не мали ніякої загрози в цьому світі.

Натомість біля мене стоїть Марсель, якого я довіряю захистити Палермо. Ще тиждень, і я повернуся до Сицилії. Обіцяю.

— У вас такий вигляд, ніби йти на цю зустріч ви зовсім не маєте бажання.

— А в мене раніше був вигляд, ніби я хочу туди йти?

— Я думав, що ваші стосунки з пані Валентиною налагодились.

— Ти можеш назвати її просто Валентина. Не потрібно шанувати її так, вона зовсім інша.

— Вибачте, я не думав, що у вас досі погані відносини.

— Собаче лайно, — я замінюю галстук на інший, бо і цей також не підходить до сорочки. — Не бажаєш допомогти?

— Так, перепрошую.

Марсель підходить до мене і вже збирається взяти до рук галстук і зачепити його мені, але я вдаряю його по руках, піднявши брови.

— Я пожежував, не розпускав руки.

Він червоніє від сорому, а я посміхаюсь. Ланс би дав мені в голову за таке слово. І смішно, що йому б я дозволив це зробити.

— То мій брат там буде, — не питаю, зауважую.

— Один із вихідних гостей.

Погано. Це закінчитися дуже погано.

— І я не буду мати змоги вбити його?

— Думаю, що ні.

— Шкода.

Валентина вже в машині, коли я тільки виходжу з будівлі. Вона завжди пунктуальна.

— Відвези її ти. Я все одно буду швидше вас, — торкаюсь плеча Марселя і піджимаю губи.

Він тільки кидає і розвертається до машини. Я ж сідаю в свою і повертаю голову на заднє сидіння. У цій машині відчувається особлива атмосфера. Тут завжди пахне Ларією так, ніби вона поруч. Звичайно, ніяке інше. Ми трахались у них більше десяти разів, доки вона була в Палермо. Перший місяць без сексу відчувається нормально. Вона вдосталь наситила мене ним, будучи тут. Її помилкою було те, що вона відвернулась від поцілунку при прощанні. Якби вона сказала одне єдине слово, я б відразу затягнув її в перше місце, де не було людей. Але чомусь я такий певен, що це б мені зашкодило. Не їй — мені. Я б не відпустив її до Сицилії. Навіть зараз я б радше бажав її тут замість Валентини, але, як я вже казав, Валентині немає рівних. Вона запросто викрутиться з будь-якої ситуації. Кожну стать вона бере на себе. Якби не дух і підтримка, люди з нею навіть не побачили моє щасливе обличчя на обкладинках. Ці посмішки не справжні, хоча мені подобається, що Валентина так старається для цього. Вона завжди говорила про те, що колись буде дружиною Капо. Вона мала на увазі мене, я думаю. І вона мріяла стояти поруч зі мною, коли нас будуть знімати задні камери і фотоапаратів, щоб потім показати свіжі новини на особистій сторінці. Якась частина мене задоволена тим, що вона нарешті перемогла цю свою маленьку мрію. очі її майже горять від цього. Вона майже палає з шкірною нашою зустріччю (а вони відбуваються часто). Я навіть був подумав, що вона не така дурна, якою представила себе на першій зустрічі із Ларією. Я кусаю свою щоку середини, бо тільки при одній другій половинці про Ларію мені стає краще. Я не можу зрозуміти ці почуття, які вона у мене вирішила. Якщо в колишній горять очі при моїй появі, то мої очі горять тоді, коли я думаю про Ларію. Ця жінка — найгірше, що могло бути зі мною. І якби колишній я побачив теперішнього себе, я б посміявся, а після нахмурився. Як жінка, яка зовсім не є тим, що я так цінував у жінок дуже багато років, може запалювати моє серце просто зараз?

Я б'ю кулаком по чолу, намагаючись викинути з думок свою дружину. Також забуваю про Фуеґо, який має повернутись із новинами про Ларію.

На вечірці Валентина знаходить мене швидше, ніж я очікував. Вона бере мене під руку і веде до столу з їжею. Бере алкоголь, який останнім часом п'є більше, ніж колись.

— Тобі не набридло? — питаю я, дивлячись на неї.

Вона переводить погляд на мене, випиваючи вміст келіха. Я відвертаюсь і поглядом шукаю знайомого пику брата. Якби я мав таку можливість, щоб зробити себе невидимим для нього. Не хочу навіть, щоб він мене бачив. Якщо він підійде розмовляти, я розмащу його кишки по цій стіні. Любий братик так хотів забрати моє місце в Стідді, що ледь не просрав свою Ндрангету.

— Я люблю пити.

— Я помітив.

Валентина витончено усміхається, але її очі видають втому. Вона намагається виглядати веселою, але в середині неї щось змінилося. Щось точно не так. Вчора вона почувалась чудово. Не могло ж все так змінитися за одну ніч.

— Знаєш, Марсель у машині сказав, що ти виглядаєш, ніби зовсім не хочеш йти на цю зустріч, — продовжує Валентина, беручи собі ще один келих.

Зайві слова. Він не повинен розповідати про її особливості розмови. Я розумію, що її важко заткнути, але також її легко поставити на місце. Я б не сварився, якби Марсель дещо різко відповів їй.

— І він правий, — відповідає я, намагаючись не дивитися їй в очі. — Ці зустрічі нічого не змінюють. Вони просто гра, в якій ми всі виконуємо свої ролі.

— А ти не любиш грати, правда? — Валентина сміється, але її сміх звучить не так.

— Ні, не люблю. Я завжди був прямолінійним, а ці змови мене дратують.

Валентина підходить ближче і кладе руку мені на плече. Її дотик теплий, але я відчуваю, як вона тремтить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍