Залежна психопатом - kxduarte
Я ступила на сицилійську землю, відчуваючи гіркоту від останньої розмови з Рафаелем. Він намагався поцілувати мене, але я холодно підставила йому щоку. Його очі видали біль, але він не сказав ні слова. Ми навіть не розмовляли між собою, бо він зовсім не слухав мене. Я ненавиджу цих чоловіків тільки за те, що вони навіть не пробують вислухати нас. Вони думають, що знають краще, що їм усе під силу, бо в них між ногами член. І це зовсім не так. Все могло б бути добре, якби він тільки дав мені шанс. Відвезти мене до Сицилії, покинувши на якийсь час? О так, це те, чого я так сильно очікувала. Козел. Він повернувся до Палермо, навіть не оглянувшись. Добре, коли є охорона, яка коли завгодно може наглянути за твоєю сукою. Звичайно, добре.
Вечірнє світло танцювало на мармуровій підлозі, коли я стояла на балконі, дивлячись на яскраві вулиці. Телефон задзвонив, і на екрані з'явилося ім'я Афіни. Я швидко відповіла, радіючи можливості поговорити з сестрою. Нарешті розмова для особливостей.
— Афіно, я так скучила за тобою, — зітхнула я, голос мій звучав слабко.
— Я також, сестричко. Як ти тримаєшся? — таке відчуття, ніби вона вже знала, що щось не так. Хоча я ні разу не сказала їй про те, що Раф зневажає мої почуття і думки.
— Не дуже добре, — зізналася я. — Рафаель мене розчарував. Він... він навіть не намагався зрозуміти мене.
Афіна мовчала кілька секунд, потім її голос став серйознішим.
— Навіть не кажи мені, що ти збираєшся через це так засмучуватися. Я не хочу чути твоїх сліз або те, що ти переймаєшся.
— Не смішно, якщо ти думаєш так. Те саме ти відчуваєш до Фуеґо. І навіть не смій мені щось казати за це, коли сама плачеш за чоловіком, бо він тебе не кохає.
Я відчуваю як вона закочує очі, і мені стає краще.
— Могла не піднімати слухавку, якщо хотіла нагадати мені про нього.
— Вибач. Я люблю тебе і поважаю твоє рішення. Ми зовсім скоро зустрінемося, я обіцяю тобі це.
І я знаю, що стримаю обіцянку, бо це те, що очікує на мене через місяць. Ці дні без Рафаеля будуть найважчими.
Після розмови з Афіною я пішла до вітальні, де Лієсса вже чекала з пляшкою вина. Я вже й забула, що вона з моєю сестрою є найбільшою опорою.
— Ти виглядаєш, як привид, — сказала Лі, наливши два келихи. — Нам потрібно розвіятись.
— Маєш рацію, — зізналася я, взявши келих. — Час відірватися і показати всім, що я ще жива і не втратила свій сенс існування.
— Оце моя дівчина! — Лієсса підняла келих, і ми весело чокнулися.
Того дня ми таки розвіялись, але охорона не впустила нас до клубу. Мене це дуже розізлило, бо в цьому винен Рафаель. Я розумію, він може не довіряти мені справи Стідди. Але не відпустити нас до клубу, щоб ми хоча б відчули музику? Від злості я заплакала і подзвонила на його телефон, який записала тоді, коли ми всі дружно зв'язали Фуеґо (я певна, що він нам цього досі не вибачив). Рафаель не підняв слухавку. Він проігнорував. Розумію, що, можливо, це через те, що йому дзвонить невідомий номер. Я б також не бігла відповідати на дзвінок, якби мені подзвонив не записаний номер.
Того ж вечора я зрозуміла, що я страшенно дурна. Лі підтримувала мене так, як ніхто інший. У мене було гірке бажання рвати і метати всі речі в цій довбаній квартирі після того, як ми побачили нову газету в інтернеті, де описувалася вечірка з впливовими людьми. І просто смішно було побачити там Рафаеля, який притискає за талію Валентину. Він, здається, не проти цього, хоча я чула зовсім інші слова. Яка ж я дурна плакати через це. Я ж повинна розуміти, що залишилося майже пів року до завершення контракту. Я не могла очікувати на те, що він мене покохає. Навіть тоді, коли моє серце майже вистрибувало з грудей від його дотиків. Навіть тоді, коли він відчував те саме.
Я знову лягаю на плече Лієсси, вишмаркуючи їй в нічну сорочку всю рідину, яка виходить з мене вже майже тиждень. І вона спокійно гладить мене по голові, мугикаючи мою улюблену пісню з часів нашого знайомства. І це не приносить мені щастя.
***
Пройшов місяць. Жодного дзвінка. Жодного повідомлення. Рафаель зник з мого життя так само, як і з'явився — стрімко і болісно. Я більше не пишу і не дзвоню йому, бо він не подзвонив мені жодного разу за цей місяць. Серце було розбите, але гордість не дозволяла мені взяти речі і поїхати до Палермо. Насправді, я боялася застати його з Валентиною, бо це могло остаточно вплинути на мій світ. Я не зможу побачити цю картину і спокійно жити далі. І як же болить від того, що сука задоволена собою, бо все ж відсторонила мене. Мені так противно від себе...
Замість того, щоб жити в очікуванні його дзвінка, я намагалася повернутися до свого звичного життя. Працювала для того, щоб не забувати. Щоб мати змогу спокійно повернутися до роботи після того, як дія контракту завершиться. Проте кожна думка про Рафаеля повертала мене до тієї миті, коли він обіймав мене і шепотів ті гарячі слова, вбираючи мою шкіру в себе.
Наступного вечора я вже звиклась з тим, що Рафаеля не існує. Звиклась з тим, що він більше не має справ до мого життя. Мені стало спокійно від того, що мої сльози закінчилися. Можливо, я не буду плакати якийсь час. Від цього стає краще.
— То як щодо "Сутінків"? — Лі витягує мене з роздумів. — Я дивилася їх востаннє ще коли мені виповнилося двадцять.
— "Сутінки"? Думаю, це найкращий вибір на ніч. — я посміхаюся їй і скручуюся біля її ніг, притримуючи живіт, який болить. Я вже поїла і попила. Він не повинен зараз боліти, бо на даний момент все ідеально. Лієсса нічого не знає.
Лієсса увімкнула перший фільм, і ми почали дивитися. Ми сміялися над незграбними сценами і незвичайною романтикою, забуваючи на мить про всі наші проблеми. Вона навіть перевернула чашку з водою, бо крикнула на моменті, де Джейкоб перетворюється на вовка.
— Ти пам'ятаєш, як ми в підлітковому віці мріяли про таких же хлопців, як Едвард і Джейкоб? — запитала вона, стираючи сльози від сміху.
