Залежна психопатом - kxduarte

За весь час Ланс приїхав сюди тільки двічі. Ми домовились, що над ситуацією в Сицилії зараз стежитиме він, щоб я міг навести порядок у Палермо. Йому не обов'язково знати, що майже весь час, який я вже тут, я максимум п'ять разів сів за роботу, бо мені важко відірватись від Ларії. Навіть тоді, коли я сідав працювати, вона заважала мені, проходячи біля мене майже оголеною. Я найбільше люблю її за те, що вона робить так, як сама хоче.

Ні, Боже, я не люблю її. Чому я так часто про це думаю?

Вона вибігла в туалет, і я вже знаю, що її знудило. Це відбулось і вчора, і позавчора.

Я був певен, що нам не варто їсти морепродукти, але вона дуже хотіла спробувати їх на смак. Вона отруїлась креветками. І це в неї вперше, як вона мені сказала.

— Ти можеш повертатись за стіл.

— Ні, я не піду, поки ти не підеш зі мною.

Я завжди ходжу із нею в туалет, бо це нові інстинкти, які я відкрив у собі. Я навіть прийняти душ не даю їй самостійно. Це якесь дикунство, але ми це приймаємо.

— Будь ласка. Мене ще раз точно знудить. Я не хочу, щоб ти бачив залишки їжі, які виходять з мене.

— Я достатньо в своєму житті бачив, любонько. Тож мене твоє блювотиння ніяк не злякає.

Від слова "блювотиння" в неї йде рвотний рефлекс, і вона ще раз вибльовує в унітаз. Я тримаю її за волосся, щоб воно не заважало їй.

— Після цього ти помиєшся.

— Після цього, — вона спльовує в унітаз і змиває за собою. — Ти спершу йдеш доїсти їжу, яку не з'їв через мене, аж тоді ми підемо митися.

— Я не буду їсти, доки не вимию тебе.

— Будеш, бо я піду митися без тебе.

Вона не піде. Я знаю. Але все одно виконую її бажання, бо вона завжди настоює на своєму, а я не хочу продовжувати суперечку.

— Завтра ми почнемо збирати повільно твої речі, бо ти скоро повернешся до Сицилії.

— У тебе є справи, які мене не стосуються? — вона засмучена, але не обурена.

А вона завжди обурюється на таке.

— Скільки я не буду бачити тебе? –запитує, коли я киваю на її запитання.

— Декілька тижнів.

У мене справді справи, в яких вона буде дуже заважати.

— Чудово. Декілька тижнів? Без проблем. Це ж не пів року. — вона повертається до кімнати з їжею, більше не дивлячись на мене.

Розумію, що останні чотири дні в Палермо вона більше не переспить зі мною. Хріново.